Сьогодні став учасником історії, яка в мирний час, мабуть, і не трапилася.
Проїжджаючи вулицею нашого села біля церкви помітив групку людей. Дорослі і діти. Стояли, тулились одне до одного. Чоловіки зняли куртки і кутали в них найменших. Виявилось, що ці люди біженці з лівобережжя Херсонщини, де зараз активні бойові дії.
З дітками евакуювались до родичів у Черкаську область, у Вербівку. Евакуаційний автобус висадив їх у Вербівці і "полетів" далі вивозити людей. От тільки Вербівка у нас в області не одна, і до тієї де їх родичі чекали, аж 100 км. Стояли розгублені, змерзлі намагались зв'язатись з родичами, які чекали їх.
Заспокоїв їх, запросив до себе на підприємство. Відігріли їх і нагодували. Поки вони вечеряли і грілись, зателефонував нашому старості Сергій Водоп'янов. Він швидко вирішив питання з автобусом. Я заправив пальне і люди поїхали до рідні.
Поїхали не чужі люди, а близькі друзі. За півтори години спілкування, слухаючи розповіді про місяці життя в окупації, дивлячись в дитячі оченята, відчуваєш як ці люди стають тобі рідними. Хочеться обійняти їх, зігріти і сказати:" найгірше позаду. Ви вдома. В Україні. Тут нема "чужого" села, "чужих" людей. Всі свої.
Ще раз дякую Сергію Водоп'янову та Анатолій Могилка за автобус. У таких ситуаціях дуже гостро відчуваєш, що ми Народ, ми Сила і все буде Україна!
P.S. До речі, нас запросили на херсонські кавуни в наступному сезоні!))
Євген Довгошея, фермер із с. Вербівка Черкаського району
*допис з «Фейсбуку»
реклама
