реклама Нормовен

реклама Нормовен

image Про деякі причини уповільнення переходів з УПЦ МП.

Процес переходу з УПЦ МП в ПЦУ йде повільно, а подекуди майже не йде. Виникає запитання: чому? Є два блока відповідей: теоретичні та прагматичні.

Теоретичні

Образи давні і не дуже, невизнання хіротоній частини архієреїв та священників ПЦУ, знання деяких особливостей поведінки декого з них.

Прагматичні

Для того щоб зрозуміти справжні, прагматичні, а не теоретичні мотиви та причини варто поглянути на життя православної парафії зсередини. Кожна громада, навіть найменша, навіть в найвіддаленішому хуторі, це маленький всесвіт в якому все взаємопов’язано, де кожен знає кожного, і де всі залежать один від одного. Фактично парафія – мікрокопія держави, в якій є свій президент, він же настоятель, є своя Верховна Рада – збори парафії, якими керує той же настоятель, а коли його немає – староста. Є свій уряд – парафіяльна рада, котрим керує батюшка, а нерідко матушка. Є свій міністр фінансів – казначей. До цього світу входять диякони, іподиякони, паламарі, лавочниці, півчі. Завжди є ті хто прибирають всередині та ззовні храму.

Ось від цих людей стає залежним священник. Від їх волі, бажань, симпатій, антипатій, амбіцій. Подекуди вони набагато більш консервативні аніж сам священник. І тоді жодні спроби настоятеля бодай трохи покращити хоч щось в житті приходу не увінчаються успіхом. Адже це колектив. Організований і вмотивований. І з його думкою батюшка мусить рахуватися. Інакше настоятеля «зʼїдять». Морально і психологічно. І тоді він готовий пацієнт неврологічного відділення лікарні. Таких випадків вистачає в будь-якій єпархії. Але про них старанно мовчать.

Нині спочилий митрополит Черкаський і Канівський УПЦ МП Владика Софроній одного разу сказав: «Можна перевиховать батюшку та навіть і матушку, а тих хто біля них прислужує, помагає, базікає і співає – ні. Хоч в погріб у наручниках відправляй.»

Вже є ситуації коли священник готовий кинути і кирила, і його кирилинят, що осіли в Україні. Хоче, але не може. Як тільки він хоча б пискне про перехід, його виженуть. А кому він треба без парафії?

Батюшка може залишитися сам. А що тоді робити? Сам будеш і правити, і співати, і свічки продавати, і прибирати? Можна спробувати покликати на допомогу. На словах, так, прийдуть, а на ділі? Особливо коли виявиться, що грошей в церкви немає і треба працювати за спасибі.

Матушка

Вона займає особливе місце в церковній ієрархії. Хоча і не офіційно. Десь між настоятелем і Владикою. Нерідко саме вона керує парафією, а не її чоловік священник. Навіть не через те, що дружина настоятеля може служити і в церковній лавці, і бути церковним казначеєм, і півчою, і керувати всім і всіма в церкві. Не через це, а через характер. Ось і її думка теж впливає. Ще й як впливає!

В 2001 – 2013 роках один православний батюшка на Черкащині пʼять разів переходив з однієї православної конфесії в іншу! І лише винятково через матушкині забаганки. Чого вона і сама не приховувала.

Родина

Так вже склалося, що українці активно долучилися до будівництва та розвитку Російської Православної Церкви ще з часів Петра І. Та і в сучасній РПЦ повнісінько вихідців з України. Майже всі мають родичів на наших теренах. І дуже часто вони служать саме в УПЦ МП. Ось і ще один гачок за який тримають непокірних.

Гарантії

Не меш важливим є відсутність підтверджених гарантій того, що після переходу до ПЦУ настоятеля разом з громадою, його залишать саме на цьому приході. А це надзвичайно важливо. У священника є родина котру він має годувати, житло, певна фінансова визначеність, налагоджене життя парафії. А якщо його звільнять з парафії, то де шукати нового приходу? Побоювання мають підстави. Адже громади різні. Є бідніші, а є багатші. І бажаючих туди прийти настоятелем черга. А ще практика деяких владик з тоді ще УПЦ КП. Вони призначали перекинчиків, неважливо звідки вони були: УПЦ МП чи УАПЦ, на самі віддалені та бідні приходи. Так само робили і в УПЦ МП. Керувалися простим правилом: хто перейшов один раз, може зробити так само і в другий раз, і в третій.

Ще одна причина. Всі хочуть, щоб з ними розмовляли, а не ставили ультиматуми.

Євген Савісько, черкаський релігіознавець

*допис з блогу

реклама

Коментарі  

 
-3 #4 Solid/// 30.05.2023 03:44
Скільки ж уваги, скільки списів зломано навколо дози опіуму... Жах."Проблематика" розручується.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-3 #3 Гоп-гоп, скок-скок 28.05.2023 13:15
Цитую Чiп не Дейл:
Виглядає як пошук виправдань чому не переходять. А не краще було проаналізувати де перейшли? Несерйозна стаття. Тим більше від багаторічного керівника релігійногр відділу.
Аби ляпнути. Церква - це найбільш консервативна структура в суспільстві, яка живе не за политичною модою, а за своїми тисячолітніми правилами і традиціями. Проте люди, які зовсім не причетні до життя церкви, але намагаються нею покерувати, цього не розуміють і не хочуть розуміти. В результаті мають пшик і щиро дивуються, чому так. "Бо дурні" (Т. Шевченко). Навіть радянська влада не змогла зламати церкву, а тут якісь жовтороті депутати підстрибують.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+7 #2 Перехожий 17.05.2023 08:56
А ще в кожній релігійній громаді є своє військо, - "скажені бабки"
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+5 #1 Чiп не Дейл 16.05.2023 02:01
Виглядає як пошук виправдань чому не переходять. А не краще було проаналізувати де перейшли? Несерйозна стаття. Тим більше від багаторічного керівника релігійногр відділу.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

bigmir)net TOP 100