Старший військовий капелан Черкаської єпархії Назарій Засанський став священиком у 2019 році й одразу долучився до служіння як капелан-волонтер у поліції. Тоді закону про капеланів ще не існувало.
– Так само з 2014 року священики їздили на фронт як волонтери: хтось возив гуманітарну допомогу, хтось надавав душпастирську опіку воїнам. А вже під час повномасштабного вторгнення був прийнятий закон, і священики отримали можливість офіційно служити у війську, – пояснює він.
Назарій Засанський пройшов базову військову підготовку: тактичні навчання, домедичну допомогу. Але до рук зброї не брав:
– Капелани — некомбатанти. Тому в нас є помічники капеланів, які мають право носити зброю та можуть захищати священика.
Його підпорядкування безпосереднє — командиру частини.
– Моє завдання — підтримувати бойовий дух особового складу. Це постійне спілкування з людьми: від легких розмов на курилці до серйозних бесід за зачиненими дверима. В навчальному центрі я ще проводжу лекції для новобранців. І це не суха академічна лекція, а діалог. Наприклад, питають: чи є гріхом убивати ворога, який прийшов на нашу землю? Або: де Бог, якщо гинуть діти? І треба відповідати чесно, з точки зору віри.
Фото з ФБ Назарія Засанського
«Не залишати солдата на самоті»
Капеланство важливе для війська не лише як духовна підтримка, а й як стабілізуюча функція, переконані військові.
Ветеран і нинішній учитель Олександр Носенко каже:
– Солдата не можна залишати самого на самоті з думками. Має бути людина — капелан, командир чи психолог — яка допоможе поділити переживання.
Психолог і колишній боєць Володимир Мамалига додає:
– Ще на Кавказі ми бачили: навіть коли не було капеланів, хлопці молилися молитвами, що їм матері писали. Капелан тоді, і зараз, виконує стабілізуючу функцію. Людина могла цілий день воювати, а ввечері йшла до капелана з екзистенційними питаннями.
Він підкреслює: сьогодні інформаційний потік у рази більший, ніж у 1990-х. І якщо цю порожнечу не заповнити вірою, знанням чи державницькою позицією, її легко заповнить ідеологія ворога.
Виклики служби
Митрополит Черкаський і Чигиринський владика Іоан наголошує:
– Наша квотність православної церкви у війську досить велика: 590 посад у ЗСУ, майже 200 у Нацгвардії, до 200 у прикордонній службі. Тобто майже тисяча. Це для нас — одна сьома від усіх священиків. Виконати таку квоту нереально. Це вимагає серйозної підготовки і вибірковості.
Фото: Черкаська єпархія ПЦУ
За його словами, сьогодні видано близько 500 мандатів, але реально на посадах служить лише близько 250 капеланів.
– Ми заповнюємо менше половини виділених квот. Частина священиків не може потрапити на свої місця через військову бюрократію, – каже митрополит.
– Капеланом можна бути тільки з поклику Бога. Моя функція — виявити, чи є цей поклик. А решта — технічне: допомога у здобутті духовної освіти, вивченні літургійної науки, – пояснює владика.
Церква наполягає на введенні обов’язкових помічників для капеланів, за прикладом США.
– Помічник звільняє священика від рутинної паперової роботи, яка сьогодні забирає сили. Капелан має бути живим серед бійців, а не у звітах. До того ж із помічників часто виростають майбутні капелани.
За словами владики Іоана, воїни найчастіше ставлять питання про життя і смерть, добро і зло, віру в Бога.– Мета капелана — заспокоїти людину, щоб вона могла виконувати свій обов’язок. Часто достатньо просто вислухати, навіть без порад, – наголошує владика Іоан.
Чимало священиків здобувають додаткову психологічну освіту, щоб відрізняти духовні проблеми від психологічних.
Проблеми і загрози
Не всі капелани витримують систему. Є випадки, коли після років служби священики повертали мандати через бюрократичні труднощі.
Митрополит говорить і про небезпечні спроби втручання в таємницю сповіді:
– Деколи командири вимагають, щоб капелани відкривали таємницю сповіді. Але цього робити не можна. Через це бувають конфлікти між командуванням і капеланами.
Служіння «на нулі»
За словами отця Назарія Засанського, роль капелана змінилася з розвитком війни:
– Два роки тому й сьогодні — це абсолютно різні війни. Тепер, коли все кишить дронами, капелан на «нулі» фізично мало що може зробити. Але його місце — там, де бійці виходять із бою. Саме тут він їх приймає, підтримує, лікує душі.
Іноді трапляються дивовижні історії.
– Телефонував мені один боєць. Каже: «Отче Назарію, дякую і прошу пробачення. Я був невіруючим, сидів на останній лавці, ще й жартував над вами. Але коли ми пішли в бій, то побачили, що всі ті принципи, про які ви казали, правдиві. Я був командиром відділення, і всі мої хлопці живі. Тепер я глибоко віруюча людина». Це найбільша нагорода для священика, – пригадує капелан.
Ветеран Анатолій Коваль зазначає: у них у бригаді теж були капелани. Особливо хлопцям подобалося, коли капелан поєднував функцію медика. Зізнається, що навіть атеїсти казали: «З Богом!», коли йшли на завдання.
— Це допомагає морально. Капелану можеш виговоритися. А коли він ще й бойовий медик, то хлопці перед штурмом могли виговоритись. У нас у зоні бойових дій і свята релігійні відзначались. Коли він молився за нас, то відчувалося, що ти не сам. А чому бойовий медик-капелан цінувався? Бо коли хлопці переживали, що загинуть від поранення, то вони розуміли, що за них помоляться, — каже Анатолій. — Тому сподівалися і на везіння, і на лікарську допомогу медика, а в разі серйозного поранення — і на спокій душі через молитву від медика-капелана.
Ветеран Сергій Жуков приймав присягу ще у 2004 році. Потім виконував завдання в складі миротворчого контингенту, і там теж були капелани. Служив ще у 2014 році, потім у 2022 пішов захищати Україну. Каже, що на тих напрямках, де він був, були капелани. І особливо цінними були ті, які перебували разом із хлопцями і знали, що можна питати, а що ні у бійців. Зазначає, що завдяки розмовам з капеланами у підрозділі менше хлопців йшли в СЗЧ...
Капелан у війську є насамперед духовним ресурсом, який допомагає бійцям вистояти у важких обставинах, підтримує їхню віру та внутрішню силу. Він не бере до рук зброю, а своєю присутністю, словом і готовністю вислухати зміцнює моральний стан підрозділу. Попри бюрократичні труднощі й нестачу кадрів, служіння капеланів має величезне значення для воїнів. Воно дає відчуття, що навіть у найтемніші часи вони не залишаються сам на сам зі своїми переживаннями. Саме тому капеланська опіка стає тим чинником, який здатен повертати надію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
«Проект «Посилення стійкості медіа в Україні».
Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
Disclaimer that has to be used:
Improving Media Resilience in Ukraine Project.
Implemented by Fondation Hirondelle (Switzerland) and IRMI, Institute for Regional Media and Information (Ukraine).
Funded by Swiss Solidarity
Наталія Кобзар, Назарій Вівчарик
реклама
