Стригун: Не перестаю дивуватися

"Персональное дело – это такое дело, когда большой коллектив людей собирается в кучу, чтоб в порядке внутривидовой борьбы удушить одного из себе подобных сдуру, по злобе или же просто так".

Безсмертний Войнович добре знався на таких речах.

Після двох днів всеукраїнської слави я дозволив собі добу не переглядати соцмережі й багато пропустив. Тепер читаю і насолоджуюся. Особливо потішила мене регіональна редакція Укрінформу, де я працюю.

Спочатку, як годиться, написала редакторка – Ольга Коростельова.

"Юра просто вирішив хайпанути, бо стояло питання догани за численні косяки, які постійно супроводжують його роботу в Укрінформі. От думаю, що про це варто розповісти детальніше. Бо хтось це може сприйняти коменти Юри за мужність, та ще й медаль дати", – пише вона. Нижче в коментарях додає: "Хлопець просто рятував свою шкуру. Хтось купує інвалідність, щоб не йти до військкомату, хтось підкуповує воєнкома, хтось каже про переслідування."

Щоби бути переконливішою, вона навіть опублікувала "компромат" на Стригуна з нашого особистого листування.

Не відстала від вищого начальства і заступниця редакторки Ольга Опанасенко. Цитую: "Так гидко дізнаватися, що людина, яку вважала трохи безалаберною, але щирою, виявляється маніпулятором і хайповщиком. Через страх перед повісткою з ТЦК скористатися хвилиною загальної (нічим не заслуженої) уваги - і для цього оббрехати нового керівника (про якого мало знаємо, але покладаємо надії на оновлення) і наразити весь колектив на ризик повернення під контроль максимально непорядної команди?!"

Вподобайки обом дописам поставили більшість моїх колег із регіональної редакції. (Не всі, інакше би я взагалі втратив віру у людство, а вона, як відомо, дорого коштує).

А тепер про факти. Отже, Ангеліна Страшкулич, яку я до цього ніколи не знав і не бачив, опублікувала в «Українській правді» свій резонансний матеріал про темники в Укрінформі. Минула доба мовчання, пауза затягувалася. Даруйте, незнайомі мені колеги з Укрінформу, які підтримали Ангеліну публічно, просто я щиро не знав про це. На другу добу, як мені здалося, мовчання, я розповів про темники чернігівським журналістам, оскільки пишу про цю область і мав документи на руках.

Наступного дня почалася «хвилина слави», а ще через день – надіслана з Укрінформу месенджером повістка в ТЦК. Прошу зауважити: жодного разу я не казав у пресі, що вважаю це переслідуванням. Називав дивним збігом обставин. От і все.

Тепер читаю колег, що я настільки передбачливий, що вирішив у такий спосіб рятувати свою шкуру. Тобто, ще раз за хронологією: заявив про темники, передбачив собі через два дні повістку й урятував свою шкуру! Дедукція на рівні Шерлока Холмса.

Найгірше ж, що Стригун «оббрехав нового керівника». Це взагалі смертний гріх.

Не перестаю дивуватися. Ніде – ні натяком, ні словом, я не згадував Сергія Володимировича. Ось навіть підглянув в інтернет, бо забув ініціали улюбленого вождя.

І насамкінець. Ольга Коростельова вважає пристойним виставляти в публічний простір нашу особисту переписку, наперед знаючи, що я у відповідь ніколи такого не зроблю. Хоч, за словами обох редакторок, я «безалаберний», «маніпулятор і хайповщик» та маю численні косяки. Взагалі, «жалюгідна, мізерна людина».

Так то й так! Що візьмеш із невдахи? Другий би після такого ніч не спав, а я навпаки тішуся, що цього разу нове керівництво помітить старання колег і в них нарешті все буде добре.

Юрій Стригун, журналіст

*допис з "Фейсбуку".

Нагадаємо, кореспондент Укрінформу в Чернігівській і Черкаській областях Юрій Стригун отримав повістку з вимогою зʼявитися в ТЦК за місцем реєстрації.

Напередодні він публічно заявив, що в державному інформагентстві запроваджували цензуру, так звані темники — вказівки влади щодо того, як треба висвітлювати політичні події в Україні.