Мій покійний сусід Олексій Поляков мав непогані музикальні здібності. Росіянин із-під Єльца, по війні одружився з українкою і назавжди залишився в Тальному на Черкащині. Говорив із нестерпним російським акцентом.
— Про што я с тобой, дорогуша моя, размову вєду? — часом запитував, бо забувався, про що саме говорив напередодні.
Але одну історію, що трапилася в повоєнній молодості, він пам’ятав добре — як сів у калюжу. Олексій Дмитрович української тоді ще зовсім не знав. Але співати рвався. У хорі поруч із ним стояв майбутній лікар Микола Касьян. Пісня саме була відповідна: «Що посеред двора та стоїть калюжа». У приспіві кілька разів повторювалися слова: «Цур тобі, пек». На останній перед виступом репетиції керівник хору Лука Поліщук відчув, що хтось фальшивить. Кілька разів прислухався і відвів Касьяна за куліси.
– Ану, проспівай мені приспів.
Той щосили завів:
– Цур тобі, ПЕС!
Хормейстер мало не знепритомнів.
– Який-такий пес? Ще мені собаки в хорі не завивали! Бігом учи слова!
Потім погукав Полякова.
– А ти що співаєш?
– Как все. Цур тобі, ПЬОС.
На цьому репетиція урвалася. Артисти сміялися аж за боки бралися.
Олексій Дмитрович виправдовувався:
– Я этой песни совсем не знал. Но слышу, что Касьян поёт ПЕС. Значит, и я пою ПЁС.
Коли я дивлюся, як підтримує Україну весь світ і мало не хором кричить Путіну: «Цур тобі, пек», згадую історію з дідом Поляковим. Тим більше, що на світове обурення Путін, як раніше, продовжує завивати псом.
Юрій Стригун, журналіст «Газети по-українськи»
* передрук, авторська колонка на сайті Дзвону
рекламаЦікаві новини звідусіль
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису