З цією поїздкою з самого початку було щось «не так». Розмови про неї почалися понад півроку тому з неприємного осаду від необхідності «переполовинити» склад Черкаського академічного заслуженого народного хору, а то й узагалі взяти «на підсилення» київських співаків. Ковтнувши образу, артисти все ж почали підготовку. Точно так же готувалися музейні працівники, пропонуючи свої варіанти концепцій виставки, яка, начебто, планувалася мало не в «Метрополітен-музеї» Нью-Йорка. Плани організаторів поїздки, обставини виникнення її ідеї трималися за сімома печатками навіть від майбутніх її учасників.Тож досі незрозуміло, з чого все почалося.
Та в останні 2 тижні виникла страшна метушня – особливо зі збиранням експозицій виставок творів Черкаських художників та майстрів народного мистецтва. На диво і з візовими документами все вирішувалося в останній момент. Але чи не кожного дня проводилися наради про поїздку. Для чого їхали? Які результати збиралися отримати? Чому визначений саме такий склад делегації?
Навіть сам керівник області не зміг того сказати на останній перед відльотом прес-конференції. Жодного з місцевих журналістів до делегації не запросили, навіть з числа тих, у кого була відкрита віза США. А спроба знайти можливість висвітлення події відгукнулася дивними відомостями: про абсолютну непоінформованісь частини заявлених у програмі перебування приймаючих організацій – головим чином організацій українців, проблемний з точки зору українських організацій культурний контекст перебування делегації.
Ці обставини викликали навіть публічний осуд від Голови Світової Конференції Українських Державницьких Організацій Аскольда Лозинського, висловлений на акції у захист державного статусу української мови в Україні перед нашим Генеральним Консульством в Нью-Йорку. Звісно, що численні повідомлення про цей захід в наших місцевих інтернет-ресурсах не забарилися. А відповіддю їм стали офіційні прес-релізи про те, що Черкаська область співпрацює сама чи не зі цілою ООН, про укладений меморандум про співпрацю зі Штатом Нью-Йорк, прокламацію Сенату Штату, зустріч з IBM тощо.
Десь одним реченням – про виступ Черкаського народного хору, який у той момент насправді міг бути в кращому випадку в літаку над океаном, у гіршому – у зоні відльоту аеропорту «Бориспіль», рівно як і експонати виставок та їхній супровід. Організаційна колотнеча таки далася взнаки невчасно отриманими візами, недооформленими документами і іншими прикрощами, які на маршруті розділили делегацію. Аж ось візит, який з прикро короткого 4-денного, перетворився на практично ніякий, 2-денний, підійшов до завершення. Тепер за «сумою» прочитаного раніше та дописом Лева Хмельковського, отриманого сьогодні вночі, читачі зможуть спробувати скласти власні враження від заходу, який вочевидь міг би стати одним із прапорів владних досягнень напередодні виборів, а став…
Для того, щоб все не виглядало аж зовсім кисло, наведу зауваження Лева Хмельковського, що залишилося поза його текстом. На його думку, можливість участі таких колективів як Черкаський народний хор в українських фестивалях у США є: «…але треба працювати. Вчора був на зустрічі Алекс Гутмахер, продюсер концертів Квітки Цісик, я звів його з Тулубом. Такі як Гутмахер можуть це зробити». Отже будемо сподіватися, що Америка таки зможе познайомитися з культурою Черкащини яскраво і не похапцем.
Оксана Колісник, журналіст, Черкаси
* публікація на ресурсі «Наше коло»
реклама
Коментарі
журналісти думають про те, як не повторити долю деяких попередників. А пишуть виключно те, що скаже Папік. Хотів би я помилятися, але така правда
Ужасть воювала-воювала з колісник і таки знайшла, на чому її піймати.
Привсьому негативному відношенні до "Ужасті" і позитивному - до Оксани, я теж, як тільки прочитав фразу про візу в США, подумав: "Оксано, та не можна ж так ображатися, що не взяли!" До речі, у таких випадках віза для журналістів робиться стільки ж часу, як і для артистів. Так що взяти могли будь-якого журналіста. Вірніш, такого, якого не жалко було б, щоб після повернення колеги спересердя заплювали.
Стрічка RSS коментарів цього запису