Ви знаєте таємницю народження ялинкової кульки? За лісами і полями у мармуровій долині в казковому замку гноми чарують над різнокольоровими сталагмітами і сталактитами, видуваючи з них кулі та різні фігури. Звичайно, я в таке вже, на жаль, не вірю. Але хотілося б вірити в те, що різнокольорові блискучі новорічні кульки, які ми купуємо в черкаських магазинах, народжуються на високотехнологічних підприємствах, а… не в руїнах.
Проте українські реалії інші. Напередодні Нового року мені довелося побувати на Клавдіївській, що у Київській області, фабриці ялинкових прикрас. Сказати чесно, що вразило найбільше? Відчуття, що ти потрапив у минуле. Але не в міфологізоване середньовіччя, і навіть не в період перебудови, а в якийсь твердолобий застій. Тож логічно, що приміщення підприємства не опалюються хоч у сараї неподалік фабрики і скидана купа дров. Усередині приміщення облуплені стіни і так-сяк зацементована підлога (у цехах на підлозі подекуди спостерігається плитка). Під стелею висять закіптюжені „лампочки Ілліча”.
А чого варті партійні гасла ще радянських часів на стінах: «Задачи, поставленные партией, выполним!», «Слава труду!». Думав, що зараз таке можна побачити хіба що у старих фільмах. Але.. І раптом в цих мертвотних руїнах живе море школярів, яких найбільше хвилює одне питання: «Як тьотя видуває кульку?»
Та цим робітницям треба пам’ятники ставити! Вони видувають, фарбують і розмальовують кульки у холоді, руїнах, в оточенні хмари допитливих школярів.
Творці новорічних казкових іграшок – не казкові персонажі, а такі ж люди, як і всі ми. Вони просто виконують свою роботу. Це завдання поставлене не партією, а життям. Десь треба працювати.
Та як би було гарно, якби навколо художниць, що розписують кульки, було розсипане конфетті, висіли гірлянди, а при вході на фабрику, що нагадує середньовічний замок стояли Дід Мороз зі Снігуронькою.
Людина завжди чогось очікує в житті незалежно від того, оптиміст вона чи песиміст. Від свята можна очікувати подарунків, від зими – снігу, від торгових мереж – новорічних знижок, від влади – поліпшення життя або «нічого хорошого», від боса – підвищення зарплати, від нашої збірної з футболу – перемоги. А потім наші очікування нас або дуже тішать або розчаровують.
Та одних очікувань замало. Пам’ятаєте чухраїнців Остапа Вишні? «Якось то воно буде»…
Цей рік розчарував багатьох: опозиціонер Бондаренко, мабуть, вірив у те, що наша міліція нас береже, і отримав у ребро від міліціонера під час мітингу за Тимошенко. Черкащани, які чекали реформ в усіх галузях, спостерігали лише шоу протягом всього року. І не тільки на телебаченні, що остаточно втратило національне обличчя. Згадаймо, як чиновники наввипередки бігли оформлювати інвалідність після пенсійної реформи, а прихильники тих чи інших партій – на мітинги до міськради і облради…
Третина українців розчарувалися в Президентові (про це свідчать дані опитування, проведеного Центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова).
Тож і бажаю всім у новому році тверезості, щоб зрозуміти, що саме від нас залежить оте вічно очікуване покращення життя вже сьогодні.
І нехай тоді найбільшим розчаруванням буде вигляд працівниць фабрики ялинкових прикрас, які чомусь ніяк не нагадують казкового гнома, що видуває скляну кульку.
Назарій Вівчарик, відповідальний редактор сайту «Прочерк»
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису