Вівчарик: Голодомором хотіли вбити наше майбутнє

24 листопада Україна і весь прогресивний світ відзначили 85 роковини страшної трагедії українців – Голодомор 1932-1933 років.

Ще в листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор геноцидом українського народу. Насьогодні його актом геноциду визнали також 15 держав-членів ООН і Ватикан. Однак цього року вже понад 70 міст у більш як 20 країнах долучилися до міжнародної кампанії з вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років, яка нині проходить під гаслами «Україна пам’ятає – світ визнає» та «Ми пам’ятаємо! Ми сильні»…

Президент України Петро Порошенко ще 26 листопада 2016 року підписав указ "Про заходи у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні – геноциду Українського народу", згідно з яким 85-ті роковини Голодомору мали відзначатися на найвищому організаційному та державному рівнях. Так і сталося: в Києві до 85-х роковин Голодомору пройшов Міжнародний форум, основні заходи якого відбулися в Українському домі. У ньому, зокрема, брали участь Президент України, українські високопосадовці, очільники іноземних держав, науковці з Канади та Сполучених Штатів Америки тощо. Присутнім на Форумі був і слово мав також президент Світового Конґресу українців Євген Чолій. А до того, 21 листопада, він відвідав і презентацію україномовного та англомовного видання книги «Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства» професора історичного факультету Київського Національного університету Володимира Сергійчука.

Як бачимо, на державному рівні заходи до сумної дати відбувалися. І не лише в Києві. Не були осторонь і громадські активісти на місцях. Так у моїй рідній Смілі громадськість встановила і відкрила цього дня пам’ятник жертвам голодомору. Мені ж особисто довелося бути 24 листопада у столиці, тож, звісно, не міг не навідатися до Національного музею "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні".

Був вражений активністю громадян. Сотні людей прагли потрапити на його територію. Та зробити це було непросто. Пускали лише через металодетектори. Люди ставилися до цього з розумінням, мовляв, у світі є ісламські терористи, а в Україні – московитські. Однак згодом з’сувалося, що треба ще мати запрошення. Присутні простягали до поліцейських паспорти, благали їх пустити, однак ті були невблаганними. Пропустили лише мене, бо мав документи журналіста.

До початку офіційного заходу було ще далеко, журналістів і охорони – багато. Чекали на Президента. Довелося з годину тупцювати на морозі. Уявив, як важко було пережити його напівмертвим від голоду людям. Від цього стало ще гірше. Тим часом з’явилися священики. Кожна конфесія йшла окремо, своєю групою. На неабияке здивування присутніх з’явився навіть предстоятель Української православної церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій. Оскільки очолювана ним церква підтримує політику Кремля, а в Росії Голодомор геноцидом українського народу визнавати не збираються, жіночки, що стояли біля мене, почали дискутувати. Вони міркували над тим, чи не отямився часом Онуфрій, чи не піде він на об’єднання українського православ’я. Досперечалися до того, що ледь не проґавили ходу на чолі з Президентом. Після його приходу на територію Меморіалу пустили і тих людей, яких до того притримували. Присутніх одразу суттєво побільшало. Більшість із них були з лампадками, колосками, кетягами калини, хлібом. Тож на молебні за жертвами Голодомору молилися вже тисячі людей.

Після його завершення виступив Петро Порошенко.  Він закликав українців не забувати про злочини радянського тоталітаризму.

– Геноцид був дуже ретельно спланований, – говорив пан Президент. – Ним хотіли вирішити назавжди українське питання, яке століттями не давало спокою Росії, та й відверто кажучи і досі не дає… Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зробив такий висновок: «Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї нації»… Історична відповідальність за Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України щоб повернути її назад, в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України.

Опісля Петро Порошенко оголосив початок щорічної акції «Запали свічку». Він разом з дружиною, а також Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, Голова Верховної Ради Андрій Парубій та інші запалили символічні “свічки пам’яті” на знак вшанування пам’яті невинно загиблих українців під час Голодомору. Свої лампадки до Меморіалу жертв Голодомору поставили Президент Латвії Раймондс Вейоніс, Президент Словаччини Андрей Кіска, Прем’єр-міністр Молдови Павло Філіп і представники іноземних делегацій багатьох інших країн світу. Зробили це також сотні присутніх українців.

Їхати додому, незважаючи на мороз, не хотілося настільки добре було серед однодумців, настільки було щемливо і піднесено. Але… мав квитки на потяг. Моє серце переповнювали змішані почуття та біля вокзалу у ньому залишився лише гнів: я зненацька почув голосну російську попсу, під яку танцювали захмелені молодики. У святий день! «Люди з минулого», – подумав мимоволі. Але ж вони тут, зараз, серед нас, не старі. Чи не наслідки це страшного експерименту 85-річної давності, чи не для того завойовники кинули нас у голодомор, щоб народилися такі понівечені душею люди, щоб ми не мали майбутнього?

А наступного дня росіяни захопили три наші кораблі, розстріляли моряків. Війна! За душі, за території….А нас так мало, а світ лише глибоко стурбований, а голодомор геноцидом визнали лише 15 країн…

Олександр Вівчарик

Фото автора