Чи можу я вважати себе черкащанином? Я народився в Черкасах. І хоча виростав у Смілі, проте квиток у доросле життя – університетський диплом – отримав у тих же Черкасах. Тут нині і працюю.
Я не брав участь у розбудові міста, як старші покоління, проте став його частинкою і відчуваю зміни, що в ньому відбуваються. Саме тому мені було боляче бачити, як у жителів міста забирали сквер за драмтеатром, або як руйнували панно на палаці культури «Дружба народів».
Проте були й позитивні моменти: після зняття Леніна на Соборній площі стало легше дихати, а після призначення Олександра Радуцького керівником міських парків у них все більше хочеться гуляти.
Взагалі, змін у житті кожного міста відбувається безліч, напевне у цьому і є сенс життя. Та змінюються міста часто завдяки «понаєхавшим». Одні хочуть вирватися з глибинки, переїжджаючи в пошуках кращої долі, а інших – присилають. Не мені вам перелічувати імена тих, кого прислали…
Проте, людська природа бере своє. Приїжджі, будучи чужаками, повинні бути сильнішими, верткішими, хитрішими, розумнішими, щоб вижити у новому середовищі. І часто вони проявляють набагато більшу активність за корінних черкащан, мобілізуючись у новому середовищі. Але чи відчували ви, що місто також впливає на вас, ким би ви не були.
Я бував у багатьох містах України. І щоб там хто не говорив, проте завжди відчуватиметься різниця між жителем Львова, Франківська, Одеси чи Дніпропетровська.
Відрізняються і черкащани. Чи то «небо над Дніпром», як співає Святослав Вакарчук, впливає, чи щось інше, проте в Черкасах відчуваються спокій і розміреність життя. Тут немає такої архітектури, як у Львові, проте вулиці міста широкі і привітні. Тут немає Чорного моря, проте у нас є своє «Черкаське море». І тут безліч красивих дівчат.
А які у Черкасах краєвиди! Коли до мене приїхали родичі і я повів їх на Пагорб Слави, вони були просто в захваті, дивлячись зверху на панораму Дніпра.
Невеличкий зріз палітри черкаських особистостей, які творять наше місто сьогодні, «Прочерк» спробував представити у проекті «Обличчя Черкас».
Ми збирали і продовжуємо збирати історії звичайних людей, яких ми зустрічали на вулицях міста. Це не політики, які розігрують вистави перед камерами, не бізнесмени, які заробили чи вкрали ще один мільйон, не зірки, зі своєю нарцистичною хворобою. Вже понад місяць «Прочерк» пише про пересічних людей, у кожного з яких – своя історія, свої захоплення, емоції та мрії…
Хтось називає Черкаси невеличким курортом, де гарна природа, сприятливий клімат, шумить Дніпро і є чим дихати. Комусь подобається «український характер» міста. Когось наше місто заворожує тишею і… вулицею Хрещатик. Хтось любить Черкаси за фестивалі. Для когось Черкаси – мала батьківщина, де всі вулиці рідні і всі перехожі привітні.
Перечитавши усі ті думки черкащан і не тільки, переконаний, що ви ще раз пересвідчитеся, – Черкаси таки неповторні. Як, зрештою, і все в нашому житті. Тож святкуймо День міста разом!
Назарій Вівчарик, відповідальний редактор інтернет-сайту «Прочерк»
реклама
Коментарі
Я вірю, ми як були українцями, так і залишимося їими, примножимо її досягнення и будемо кріпити її незалежність. І хоча Гоголь написав Т.Бульбу на росйській мові, це не принизило, а підвищило та прославило незалежний дух українців... Єднайтеся брати українці!!!!
Геть провокаторів!!!
Стрічка RSS коментарів цього запису