Я спокійний, бо наше майбутнє стабільно-прогнозоване. От тільки нинішня навала рятувальників Сміли вносить у це відчуття непорушної, застиглої, гнітючої стабільності гниття дисонанс непевної надії. Бо ж стільки людей ідуть у цей важкий час в депутати і голови громад, щоб, як вони кажуть, все змінити на краще, дати нам світло в кінці тунелю. Мимоволі закрадається зрадливо-оманлива думка: а мо не пропадем?
Кожного дня мою поштову скриньку завалюють політичною рекламою і самопіаром кандидати в депутати і кандидати на посаду міського голови, рекламу мені тицяють в руки на вулицях. А я читаю. І бачу нібито непереборне прагнення кандидатів допомогти ближньому, вивести рідне місто з глибокого піке! Заради цього ці люди можуть чи не вдесяте поміняти партію. І не біда, що ті партії абсолютно різні за політичним спрямуванням. Це ж усе заради нас...
От, приміром, один кандидат в депутати раніше ремонтував бойову техніку для нашої армії, був українським патріотом, а тепер в партії кума путіна. Ну то й що? - ремонтуватиме техніку ворогу. Головне, щоб робота була.
Ще один дуже поважає україноненависника шарія. Але в депутати йде від партії Батьківщина. Які там принципи, коли треба Смілу рятувати. Все заради нас, будь-які жертви, лише б в депутати потрапити і працювати на загальне благо.
А найвищий депутат узагалі створив для нас нову партію. Просто перед виборами. Справа непроста, але він за неї узявся. Чого тільки не зробиш заради виборців, вірніше електорату. Так тепер нас модно називати. Депутат, звісно, молодець. Але муляє думка: а що як і інші його колеги зацікавляться цим ноу хау? Це ж тоді у нас майже 450 партій додасться! Трохи забагато. Чи ні?
Але читати програми приємно. Просто душа радіє. Це ж тепер у нас і дороги будуть, і центр міста стане не гірший, як у сусідів, і опалення включатимуть своєчасно, і комунальні послуги подешевшають, й інвесторів у Смілу прийде тьма. Бо це обіцяють ВСІ, як, до речі, і попередні депутати. От і виходить, що кого б ми не обрали все одно заживемо щасливо. Щоб не мучитися, можна просто заплющити очі і тицьнути галочку куди попаде. Все одно втрапимо на спасителя...
Щоправда є все ж таки і кандидати, які викликають деякі сумніви. От, приміром, очільник нашого соцзахисту Микола Прокоф'єв. Він іде в депутати від найнадійнішої, бо президентської, сили Слуга народу. Тобто хоче служити нам не тільки захищаючи соціальні гарантії на посаді, а ще й як депутат-слуга. Тим паче, що й кандидат на міського голову від слуг у своїй програмі теж обіцяє покращення соціального захисту громадян, дієву допомогу інвалідам...
Між тим, нинішня влада в Смілі вже не один місяць як незаконно відмінила безплатний проїзд інвалідам першої групи. Звісно, така влада нікчемна, та винен Прокоф'єв. У всякому разі так повідомила завідувачка сектору транспорту управління ЖКГ Лариса Ратійова. Мовляв, очільник соцзахисту не подбав про компенсацію перевізникам. Але то нічого, коли ми оберемо його депутатом, він подбає. Якщо не завадять граблі. Бо чомусь мені здається, що вони нас знову чекають - вічні, надійні, відшліфовані, монументальні. Вони вже так вгепалися нам у лоба, що без них ми просто не можемо. Це вже наша національна традиція ставати на них перед виборами. Ні, ми не будемо починати з чистого листа, не обиратимемо у владу молодих, освічених, амбіційних; не проголосуємо за тих, хто і без посад робив щось для міста, для громади. Ми знову оберемо стрибунців- обіцяльників, а тоді почухаємо забиті лоби, сядемо на березі Тясмина і заспіваємо про лиху долю. Бо ж послідовні...
Олександр Вівчарик, журналіст
*допис з "Фейсбуку"
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису