185 років тому, 14 грудня 1840 у с. Кліщинці Полтавської губернії (нині село підпорядковане Іркліївській сільській громаді Золотоніського району Черкаської області) народився один із засновників українського театру корифеїв, драматург, автор слів пісні «Ніч яка місячна», роману «Молодість Мазепи», п’єси «За двома зайцями», Михайло Старицький.
З дванадцяти років залишився сиротою і виховувався у Лисенків. Мати Старицького походила з цієї родини. Опікуном Михайла був Віталій Лисенко, син якого Микола став засновником української національної музики. Хлопці були майже однолітками і потоваришували. Вони разом вчилися у Харківському, потім Київському університеті, були учасниками київської Громади, власним коштом заснували та утримували недільні школи, разом розвивали український театр.
Після бурхливого київського життя Михайло Старицький повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку.
«Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман».
Михайло Старицький (реставроване і кольорозиване фото)
Це уривок з вірша Михайла Старицького, який став українською народною піснею. Появі на світ цих надзвичайно ніжних, сумовитих і палких поетичних рядків передувала романтична історія. Після бурхливого київського життя повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку. Якось на вечорницях він побачив гарну дівчину Степаниду і закохався. Ця дівчина надихнула Старицького на написання слів чудової пісні «Ніч яка місячна». Призначивши їй зустріч, аби освідчитись, чекаючи кохану увечері біля річки Старицький і створив поезію. Дівчина прийшла на побачення, але зізналась, що була вже просватана за іншого…
Зять Старицького-перший міністр освіти УНР Іван Стешенко
Вражений такою несподіванкою, юнак навіть захворів і потім ще довго відходив від душевного болю… Та пізніше своє кохання і сімейний затишок Старицький знайшов із Софією Лисенко (сестрою геніального українського композитора Миколи Лисенка). А поезія Старицького стала улюбленою українською піснею.
На музику вірш поклав Микола Лисенко. Пісня була включена до опери за мотивами повісті Миколи Гоголя «Утоплена». До речі, комуністичні ідеологи зробили все, щоб стерти з цього твору згадку про Бога у першому куплеті пісні, тож у часи СРСР пісня зазнала змін. Спогад про Господа Бога в пісні був, на думку комуністичної влади, неприпустимим… Але ця трансформація не змогла вплинути на особливу зворушливу магію пісні, яка має світову славу. Протягом багатьох років була в репертуарах найвідоміших українських співаків: Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Квітки Цісик.
Із родиною Старицький деякий час жив на Поділлі, там він купив маєток. 1871-го перебралися до Києва. Тут з Миколою Лисенком заснували Товариство українських акторів. Першою виставою, яку поставили була «Різдвяна ніч» за мотивами повісті Миколи Гоголя. Згодом вони поставили більше десятка власних п’єс. Для розвитку театру були потрібні кошти, тому Старицький продав маєток на Поділлі і очолив першу українську професійну театральну трупу. «Склалося товариство, – писав Іван Франко,– якого Україна не бачила ні до, ні після». Протягом 1886-1887-го тривали успішні гастролі Москвою та Санкт-Петербургом, після чого тріумф чекав на українців у Варшаві, Вільнюсі, Тифлісі. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж актори імператорського театру, мали найкращі декорації та костюми.
1893-го Старицький пішов з трупи, бо не мав більше коштів на її утримання, а також геть розхворівся. Решту життя присвятив літературній діяльності. Написав та видав поезії, п’єси «Маруся Богуславка», «Остання ніч», романи «Буря», «Розбійники», повісті «Заклятий скарб», «Облога Буші».
На відкритті памятника Котляревському в Полтаві 1903 рік Зліва направо Коцюбинський Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький
Помер Михайло Старицький 27 квітня 1904-го, похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Злочинний окупаційний комуністичний режим совєтської росії / СРСР стирав пам’ять про родину Старицьких. Тривалий час піддавали забуттю історичні твори Михайла Старицького про українських гетьманів, скажімо, роман «Молодість Мазепи». Доньок Старицького комуністи жорстоко репресували. Співробітницю відділу позашкільної освіти та Комісії українського національного театру Української Народної Республіки (УНР) Оксану Старицьку (Стешенко) разом із сестрою, членом Української Центральної Ради, письменницею, співробітницею міністерства освіти УНР Людмилою Старицькою-Черняхівською заарештовано органами сталінського НКВД.
Людмила Старицька-Черняхівська
Двох жінок поважного віку — Оксану і Людмилу — червоні кати вивезли до Харкова, де звинуватили в антирадянській діяльності за статтею 54 Карного кодексу УРСР. Комуністи відправили видатних українок в товарному арештантському вагоні до Казахстану. Етапування стало справжніми тортурами. Дорогою Людмила Старицька-Черняхівська померла — її тіло просто викинули з вагона. Оксана Стешенко добралася до Казахстану, але тортури далися взнаки, невдовзі теж загинула в комуністичному концтаборі.
Оксана Старицька-Стешенко
Історичну драму „Мазепа“ авторства Людмили Старицької-Черняхівської теж піддали забуттю, і дотепер складно побачити її театральну постановку. Проти зятя Старицького, першого міністра освіти УНР Івана Стешенка більшовики здійснили терористичний акт: вбили за те, що дбав про українізацію освіти. Сина Івана та Оксани Стешенків й онука Михайла Старицького Ярослава, який міг би стати визначним бібліографом, тричі заарештовували: вперше — у 1929 році у так званій «справі Спілки визволення України», вдруге — в 1933-му, втретє — 1936-го, уже на засланні в Казахстані.
Онук Старицького -Ярослав Іванович Стешенко — реставроване та колоризоване фото
В Україну він так і не повернувся — його сліди губляться на Колимі, звідки в 1939 році надійшла від нього остання звістка. Вижила, врятувала своє життя Марія, ще одна видатна донька видатного батька. Але цинізм комуністичної пропаганди полягав у тому, що про неї якщо й згадували, то лише у контексті «заслужена артистка радянської України». При цьому замовчували, цензурували правду про те, що Марія Старицька очолювала театральний відділ Секретаріату освітніх справ УНР.
За матеріалами інтернет-видань та офіційного сайту УІНП
реклама
