У намірі сьогоднішньої черкаської міської влади викласти бруківку від бульвару Шевченка до Пагорбу Слави кольорами Георгіївської стрічки бачу, як мінімум, 5 колізій чи то пак суперечностей (припускаю, що у мешканців міста їх може бути значно більше). Виділяю, зокрема, історичну, естетичну, морально-етичну, політико-ідеологічну та фінансово-економічну колізії.
Історична. Історична недоречність полягає в тому, що Георгіївська стрічка, як додаток до Ордену святого Георгія, від останньої третини ХVІІІ ст. персоніфікує і вшановує різних героїв й антигероїв передусім російської історії. Серед них: 1) російські полководці часів імперії, які не тільки боронили її від ворога, але й придушували національно-визвольні рухи на Кавказі, в Угорщині, Польщі та інших країнах; 2) потім – діячі білого руху, які боролися проти більшовиків і радянської армії (зокрема, й відомий адмірал Алєксандр Колчак); 3) згодом – військовослужбовці самої радянської армії (під час запровадження у 1943 р. популярного Ордену Слави були запозичені кольори саме Георгіївської стрічки); 4) цікаво, що й у лавах “Российской освободительной армии”, яка воювала тоді на боці німців, було декілька кавалерів георгіївського хреста.
У 2000 р. російський президент Владімір Путін своїм указом відновив Орден святого Георгія (адже у 1917 р. більшовики скасували його). І тоді ж у гуманітарній політиці Росії стартувало насадження кольорів Георгіївської стрічки у масову свідомість, спочатку серед громадян Російської Федерації, а згодом – усіх, кого у Кремлі вважають причетними до “русского мира”. Причому, цей орден, як і багато інших ідеологічних заходів РФ у галузі культури, історії, мови, релігії, підкреслено пропонує поєднати непоєднуване – історію Російської імперії з історією СРСР – власне ненависні одна одній, але типові за ознаками історії імперські. У таких історіях усе, що не російське, є другорядним.
Отже, з погляду історичної політики пам’яті використання жовто-чорного смугастого двоколора виховує в українців не почуття національної гідності, а радше почуття національної меншовартості, закладає у свідомість схему відбору і пошанування героїв винятково через призму політики пам’яті іншої країни. Невже у черкаській міській владі немає людей, які б розумілися на українській національній військовій (та й не тільки військовій) символіці? До слова: чорно-жовто-білий прапор активно використовують сучасні організації російських націоналістів. Чи не в’ється таким чином їхнє гніздечко у Черкасах?
Естетична. Мало хто знає, але жовтий і чорний кольори Георгіївської стрічки, за задумом законодавців моди військових відзнак ще ХVІІІ ст., означали “полум’я і дим”, “гар і кіптяву” (рос. – “гарь и копоть”). По суті, в історії військового мистецтва тих часів було прийнято романтизувати бойові дії, побоїща і руйнацію. Втім, наскільки такі смислові навантаження цих кольорів є доречними у мирний період, і власне на сучасному етапі розвитку України? Чи питали у психологів, як впливає на людську психіку поєднання жовтого і чорного кольорів? Чи не краще синтезувати національні традиції і європейські взірці вшанування загиблих у війні? В Європі, як відомо, їх вшановують значно спокійнішим символом – живою або ж стилізованою квіткою маку з чорним осердям.
Макові поля символізують місцини, политі людською кров’ю. Квітка маку будить спогади й емоції часу, проте не спонукає до війни у сьогоденні. Солдати вірили в те, що із пролитої ними крові на полі бою квітнув мак, тобто – народжувалося нове життя.
Важливо також, що і мак, і його зображення не чужі українській традиції (етнологічні відомості дають можливість переконатися, що з давніх-давен у наших предків мак означав світанок і зорю, а його насіння вважалося здатним захистити від злих духів).
Можливо, доцільніше було б улаштувати обабіч доріжки від православного храму Святої Трійці до Пагорбу Слави невеличкі сезонні макові клумби, якщо вже є така непереборна потреба у реконструкції скверу?
Морально-етична. Морально-етична колізія із “георгіївською бруківкою”, як на мене, полягає у неповазі до Свято-Троїцького храму. Зважаючи на те, що сама стрічка символізує власне агресію, руйнацію і насилля, що вона є російським символом і буде спрямована на обитель Української православної церкви, – це не може не ображати релігійних почуттів українських віруючих. З огляду на естетичне навантаження кольорів Георгіївської стрічки, – руїни, побоїща, сум, жалоба, – її “монументалізація” в центрі міста морально пригнічуватиме також усіх черкасців, незалежно від віри.
Політико-ідеологічна. Політико-ідеологічна суперечність полягає у тому, що така “креативна” реконструкція аж ні на йоту не збільшить кількості ідейних прихильників партій, які у Черкасах представляють комуністичні гасла і поширюють радянську ностальгію. Йдеться передусім про комуністів та Партію регіонів. Спроба попіаритися на героях Радянського Союзу і відповідній символіці у нашому місті залишить рейтинг цих політичних сил без змін, адже громадяни бачать, що справжню турботу про людей, які зазнали шкоди від війни, ці сили лишень декларують, а “правди війни” від громадян приховують. Прикриватися “ініціативою ветеранів” для мільйонних затрат міста, як на мене, теж невдала ідея, яка потребує окремої розмови.
Фінансово-економічна. Економічна суперечність гранично проста – невже так кепсько все виглядає у тій частині вулиць Шевченка-Хрещатика і далі, що на їхню реконструкцію потрібно мільйони гривень? Чи не доречніше було б “дуже давній” новій владі міста спрямувати ці кошти на потрібніші й соціально значущі проекти? Чи “будівництва” і “реконструкції” приносять більше користі? От тільки кому?
Сергій Шамара, кандидат історичних наук, громадський діяч, член Топонімічної комісії
* ексклюзивний коментар для сайту «Прочерк»
реклама
Коментарі
Згоден, жовтень таки великий, аж на один день більший від листопада.
Лєнін найкращий учень графа дракули.
Ахаха.
Вітаю українців із річницею проголошення Української Народної Республіки!!
- "Короля Хлодвига"!
Стрічка RSS коментарів цього запису