Є державні відповіді, після яких виникає відчуття, що громадянина намагаються загубити між процедурами. А є відповіді, після яких правова картина стає зрозумілішою. Саме такою виявилася відповідь Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine №650/19-091-134079 від 24 вересня 2026 року на мій запит щодо міжнародно-правового статусу поліцейських Держави Ізраїль в Умані. І за це МЗС варто подякувати: міністерство не почало пояснювати, чому громадянин «неправильно запитує», а чітко окреслило межі своєї компетенції та дало кілька принципових відповідей.
Перша відповідь: загальна правова рамка співробітництва України та Ізраїлю справді існує. Це Угода про співробітництво у сфері попередження злочинів і правоохоронної діяльності від 16 червня 1994 року, яка залишається чинною. Офіційна база Верховної Ради також підтверджує її чинність і те, що вона охоплює правоохоронну діяльність, громадську безпеку та громадський порядок. Але загальна угода про співробітництво — це ще не автоматичний дозвіл іноземній поліції здійснювати поліцейську владу на території України - тут відповідь МЗС особливо важлива.
Міністерство нагадало, що для Умані раніше існував окремий практичний механізм: Протокол між МВС України та Міністерством громадської безпеки Ізраїлю на 2012–2013 роки. Він передбачав направлення до Умані лише двох ізраїльських поліцейських для консультативно-дорадчої допомоги місцевим правоохоронцям. Але МЗС прямо зазначило: цей Протокол не є правовою підставою для заходів 2026 року. Більше того, за наявною у Міністерства інформацією, відомостей про чинний міжнародний договір, який безпосередньо регулював би місію ізраїльської поліції в Умані у 2026 році, у МЗС немає. Це не означає, що сама місія була незаконною: центральна НПУ вже повідомила, що делегація прибула на її офіційне запрошення в межах загальної правоохоронної співпраці. Але тепер зрозуміло інше — спеціального чинного міжнародного протоколу 2026 року МЗС не називає.
Друга принципова відповідь стосується статусу іноземних поліцейських. МЗС повідомило, що йому не відомо про надання учасникам ізраїльської делегації дипломатичного або консульського статусу, привілеїв чи імунітетів. І далі сформулювало головне максимально однозначно: сама участь представника іноземного правоохоронного органу в міжнародному співробітництві не наділяє його ані дипломатичними чи консульськими привілеями та імунітетами, ані самостійними владними повноваженнями на території України. Це повністю збігається з відповіддю Національної поліції, яка вже підтвердила: перевіряти документи, затримувати людей, проводити поверхневу перевірку чи застосовувати інший примус могли виключно українські поліцейські.
Тобто основне питання, з якого почалася вся ця історія, фактично отримало відповідь одразу від двох державних органів. Ізраїльський поліцейський в Умані не був українським поліцейським, не мав власного примусового мандата щодо громадян України і не отримував такого права лише через міжнародне співробітництво або присутність у «спільному патрулі». Саме тому первинне формулювання про «спільне патрулювання» потребувало значно точнішого пояснення суспільству.
Третя відповідь МЗС особливо цікава на тлі поведінки Міністерства внутрішніх справ. МЗС прямо вказало, що центральним органом, до відання якого належать питання виконання правоохоронної Угоди 1994 року, є МВС України, а практична реалізація заходів, конкретні функції іноземних поліцейських та їхня взаємодія з українськими правоохоронцями належать до компетенції МВС та Національної поліції. І тут виникає вже дуже незручний контраст: коли я звернувся саме до МВС по документи про правову основу, функції й організацію цієї місії, МВС вирішило, що фактично я прошу «безоплатну правничу допомогу». А тепер МЗС офіційно говорить: ні, практична реалізація цієї міжнародної співпраці — саме сфера МВС і НПУ.
Таким чином, правова конструкція місії 2026 року поступово складається. Є чинна загальна Угода 1994 року. Є офіційне запрошення НПУ. Є внутрішній операційний план Черкаського ГУНП. Є допоміжна участь іноземної групи без власного права на примус. При цьому спеціальний Протокол 2012–2013 років давно не може бути підставою для 2026-го, а про інший чинний міжнародний договір, який спеціально регулював би саме цю місію, МЗС не повідомляє. Отже, тепер головне питання зміщується всередину української державної системи: якими саме внутрішніми документами МВС і НПУ у 2026 році визначили формат, склад, строки та конкретні функції 17 іноземних поліцейських?
І саме за такий тип відповіді МЗС варто публічно подякувати. Не тому, що воно «стало на чийсь бік», а тому, що зробило те, що й повинна робити держава у відповідь на законне питання громадянина: відокремило чинне від нечинного, свою компетенцію від чужої, встановлені факти від припущень і прямо пояснило межі правового статусу іноземних посадових осіб в Україні. Коли державний орган відповідає саме так, громадянський контроль перестає бути конфліктом із державою і стає тим, чим він має бути в нормальній республіці, — способом змусити владу бути зрозумілою власним громадянам.
Владислав Смірнов, український підприємець, громадський діяч,
публіцист, провідний аналітик ЕАЦ
*допис з "Фейсбуку"
реклама
