Масненко: У Черкасах впроваджують комуністично-шовіністичну доктрину

У зв’язку з першими рішеннями нової топонімічної комісії міської ради Черкас, які отримали значний резонанс у засобах масової інформації, хочу як член попереднього складу комісії зробити на загал кілька зауважень.

Перший блок питань стосується того, як відбувалося формування топонімічної комісії.

Як відзначало багато спостерігачів, міська влада, формуючи цей орган, намагалася штучно підібрати до його складу лояльних людей, а тих, хто її не влаштовував, відкинути.

Виконувач обов’язків міського голови Віктор Білоусов заявляв, що склад комісії формувався на підставі подань вищих навчальних закладів. Михайла Сиволапа і мене у цих поданнях не було.

Але, по-перше, були подання, які при комплектуванні комісії просто проігнорували, від громадських організацій, депутатів міської ради тощо. Звісно, формування будь-якого органу в такий дивний спосіб зменшує його легітимність.

А, по-друге, ще під час попередньої каденції топонімічної комісії Білоусов неодноразово публічно висловлювався про своє бажання вивести мене з її складу. Зокрема, він пропонував звернутися з цього питання до ректора Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, у якому я працюю. Очевидно, цим шляхом і пішли.

Але так чи інакше, а топонімічну комісію сформовано, і вона ухвалила свої перші рішення. Цих рішень стосується другий блок питань, про які я хотів би висловитися.

З одного боку, новий склад топонімічної комісії виявив свій непрофесіоналізм. А з другого боку продемонстрував упередженість і спробу тиску на тих членів комісії, які не підтримували рішень, скерованих на проштовхування тоталітарної ідеології, котра на сьогодні, м’яко кажучи, не є популярною в черкаській громаді.

Спочатку – щодо непрофесіоналізму.

На своєму першому засіданні комісія розглядала два питання.

Перше – щодо назви центральної площі міста. Було поставлено під сумнів її назву – Соборна. Мотивація дуже дивна – мовляв, таку назву площа мала під час нацистської окупації Черкас. Цей аргумент, як на мене, наближається до рівня маразму. Адже при німцях черкаські вулиці було названо іменами таких людей, як Леся Українка, Богдан Хмельницький, Карпенко-Карий, Лисенко тощо. За логікою авторів подання, на ці назви також треба накласти табу!

Тут ми спостерігаємо викривлене, гіпертрофоване сприйняття історичного минулого. По великому рахунку, рішення про найменування черкаських вулиць тоді ухвалювала не окупаційна влада, а тодішня міська управа. Назвами вулиць вона намагалася відобразити історичні реалії й відновити старовинні назви. Тому відкидати назву тільки тому, що вона була й при окупації – зовсім нелогічно.

Комісія рішенням щодо доцільності перейменування Соборної площі знехтувала двома важливими топонімічними правилами.

Перше правило – не можна перейменовувати об’єкти, тим паче центральні, кілька разів поспіль. Зовсім нещодавно було вирішено повернути центральній площі історичну назву – Соборна, а через якийсь рік – ухвалюється нове рішення про перейменування. І що, коли склад міськвиконкому вчергове зміниться, площу знов перейменують?..

Друге топонімічне правило, яке було порушено, – це принцип пріоритету історичних назв. У цьому випадку історичну назву об’єкту було просто відкинуто.

Назва Соборної площі історично вмотивована – тут стояв Свято-Миколаївський собор. А запропоноване перейменування об’єкту на площу Соборності – це лише бажання досягти співзвучності зі справді історичною назвою. Ніяких подій, пов’язаних із явищем соборності України, на цій площі поки що не відбувалося.

Ну, і друге питання, яке розглянула і підтримала топонімічна комісія, – про перейменування до річниці звільнення Черкас площі Василя Симоненка на площу Визволителів.

Це рішення, як на мене, також не є правомірним. Якщо подивитися на топоніміку міста, можна побачити, що із близько 400 вулиць, провулків, площ тощо 70 названо на честь визволителів Черкас – Героїв Радянського Союзу, полеглих бійців, військових частин тощо. Це – достатньо великий масив. Навряд чи варто нарощувати цей обсяг. Якщо судити з топоніміки, Черкаси і так мають вигляд одного з найбільш «мілітаризованих» міст України.

До цього додам, що, наскільки можна судити з повідомлень ЗМІ, була ідея не тільки змінити назву площі, але й встановити на ній бронемашину, розмістити якісь інші види озброєння. Як на мене, в Черкасах і так досить багато такого роду монументів – є і танки, і гармати, і літак. Вважаю, що розміщувати в центрі міста такі речі абсолютно недоцільно.

Дивує відсутність реакції на ці ідеї з боку обласної організації Національної спілки письменників. Ім’я шанованого поета намагаються прибрати з назви площі, де розміщена редакція газети «Черкаський край» (раніше – «Черкаська правда»), в якій працював Василь Симоненко (тут же розміщено меморіальний музей поета). А голова обласної організації спілки письменників Валентина Коваленко, яка є членом топонімічної комісії (щоправда, на засіданнях з’являється рідко), чомусь мовчить...

Ми бачимо, що новий склад комісії сформовано під таку собі комуністично-шовіністичну доктрину, яку тепер намагаються впровадити у життя. На членів комісії, в тому числі й тих декількох патріотично налаштованих професіоналів, які до її складу все-таки потрапили, чиниться тиск з боку групи людей, які репрезентують себе як керівники ветеранських організацій (хоча не доведено, що вони висловлюють позицію більшості ветеранів). Ці люди нав’язують свої погляди галасливо й голослівно, без усілякої серйозної аргументації.

Вважаю, що ті кроки, які, на жаль, уже зроблено, нівелюють правові й наукові засади топонімічної політики, котра має здійснюватися в місті. Тому варто шукати адекватних виходів із ситуації, що склалася.

Є ідея створення топонімічної комісії на громадських засадах, яка мала б професійний склад і не була б ідеологічно упередженою. Ця комісія давала б свої рекомендації для черкаської громади. Зрозуміло, до цих рекомендацій нинішні міські можновладці не дослухатимуться, але громадськість матиме можливість порівняти справді професійні, наукові ідеї з тимчасовими, ідеологічними рішеннями на догоду невеликій групі людей, яка опинилися біля керма нашого міста. Сподіваюся, що не на довго.

Віталій Масненко, професор кафедри історії та етнології України Національного університету імені Богдана Хмельницького

* ексклюзивний коментар «Прочерку»