Халупінський: Реально зачепило!

19 листопада 2022, 11:05

Трапилась на очі історія публічної гризні двох відомих і поважних у певних колах осіб. Один — наче як волонтер, інший – наче як орденоносець. Обоє із шоубізу і люто не люблять один одного: Кондратюк і Козловський. Хто, кому, скільки і за що винен - не суть. Принципово інше — перший публічно порадив другому продати свій орден «За заслуги» і віддати йому борг. Другий, так само публічно, пообіцяв «кинути ту медаль йому в писок», хоча до цього пропонував подарувати орден Анжеліці Рудницькій.

Медаль, орден для нього, ні, для них, це одне й те саме! Ви серйозно? Для вас це просто значок, у якого просто є якась ринкова вартість?

Не берусь судити заслужено - незаслужено, справедливо – несправедливо… В тому Указі є чимало дійсно гідних ордена людей. У будь-якому випадку, президент – великий, йому видніше. Але, мля! Що за ставлення до Державних нагород? Під час війни! Коли орден від держави нерідко залишається для дітей єдиною згадкою про батька або матір. А люди, які мають мільйони прихильників, в цей же час публічно продукують новини, що вартість державних нагород цілком номінальна. Це якийсь сюр.

Так, хлопці на фронті воюють точно не за нагороди і гроші. Але я добре знаю й інше — з якою повагою вони відносяться до самих нагород і друзів, які їх заслужили.

Прочитавши про цю гризню, я згадав свого друга по строковій Валера Литвин. Як у середині 90-х на кухні його хрущовки до ранку приливали орден «За заслуги». Один з перших в Україні. Його він отримав за те, що врятував на пожежі в гуртожитку ПЗР кількох людей, в тому числі дитину. Сам, здається, отруївся, бо був без дихального апарату й розумів, що ризикує власним життям.

Потім згадав прищурену посмішку «Монгола» з розвідки. Він був двічі поранений: раз у Сєвєрі, другий, здається, уже під Пісками, але щоразу після шпиталю він рвався назад до своєї роти. Я уявив реакцію на цю «медальну гризню» інших 16 молодих і недуже пацанів з моєї бригади, які разом з «Монголом» зовсім недавно були удостоєні державних нагород за бої на підступах до Донецького аеропорту. Посмертно. І так само, як і Козловський за «…мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України...», як слідує з фабули указу про нагородження Козловського. Як же огидно!

Досі мене не дратували новини з паралельного світу. Може тому, що не цікавився ними, бо у крайні 8 місяців у моєму житті з’явилися геть інші інтереси і клопіт. Але сьогодні стало реально сумно і мабуть вперше за ці місяці задав собі питання, якого дідька я все це роблю? І да, Боже, які вони кончені!

З тих чи інших причин з фронту повертається чимало хлопців із загостреним почуттям справедливості та нестабільною через контузії психікою. Деяким з них нікуди вертатися, декому нічого втрачати, але більшості вже нічого боятися. Вони можуть розплакатися через якийсь спогад, або добряче наваляти за необережну, необдуману фразу про країну, яку вони захищали та її символи. Бо на війні і в паралельній реальності, як виявилося, одні й ті самі слова і фразеологізми, мають зовсім різні значення. Вони можуть сприйняти це як власну образу, або образу своїх побратимів. Тому маю велике прохання не паплюжте державні нагороди, і, Баже збав, не читайте новин шоубізу.