Декілька днів тому я дізнався, що по сусідству з моїм товаришем у селі Геронимівка поселилась родина зі Слов'янська. Я попросив товариша, щоб він домовився про зустріч зі мною. Дуже було цікаво почути з перших вуст.
І от учора наша зустріч відбулась. Віктор розповів про свою родину: він, дружина та дві доньки, 14 та 20 років. Сам Віктор родом із Хмельницького, а дружина місцева – зі Слов'янська. Вони з дружиною разом закінчили навчання в Харкові і вже одруженими потрапили до міста, де прожили 25 років. Обоє працювали в міліції, але по виходу на пенсію Віктор почав працювати в адвокатській конторі, де й працював до початку останніх подій.
«Почалось все 12 квітня. Йду зранку на роботу і раптом звертаю увагу на щільно оточену невідомими у балаклавах будівлю УМВС. Я підійшов ближче, що роздивитися, що ж там сталося. Мене відпихували, один дістав пістолет, підійшов упритул і тихенько, але погрозливо мовив в вухо: «Ти чьо тут хочєш? Ми – рассійскій спецназ». По їхній мові було чути, що це немісцеві, як ми вже пізніш почали говорити «поребрікі».
Біженець із Слов'янська Віктор
Що у той момент відбулося, дивіться тут.
Віктор – у чорній шкіряній куртці. Там не ввійшло в сюжет, як жінки під час спілкування Віктора з «натовпом», гавкнули в його бік «Бандєра!»
Далі – більше. Наступного дня зранку приїжджає ще два військових «КамАЗи» з рослими хлопцями в чорній формі, з новенькою зброєю в руках і знову ж таки, з чітким немісцевим «говором». Чітке російське «ґеканьє» тощо. У цей час випадково довелось переговорити з одним із них – виявилось, то був чорнозвісний Абвер. Того ж дня було захоплено гору Карачун, де знаходився телеретранслятор і відключено українські телеканали. Пізніше об'єкт було відбито, але при відступі терористи-сепаратисти перерізали кабель, тож тепер в Слов'янську немає ніяких телеканалів.
«Ще місяць після захоплення міста ми там прожили. Я ходив на роботу, дружина й діти сиділи вдома, бо вже у той час було досить ризиковано ходити містом. Кожного дня з обох боків літали міни, снаряди, свистіли кулі. У мене на телефоні є досить фотофактів – розбиті дороги, пробиті мінами та снарядами будинки, розтрощені гаражі, сараї... На місто тепер страшно дивитись – суцільні руїни...
Що найбільше вразило, так це живі щити з жінок-бабуль прихожан московської церкви перед блок-постами, з іконами в руках і скандуваннями «Рассія!»
І ось одного разу я вийшов з дому покурити. Раптом під'їжджає УАЗик, з якого виходить декілька здорованів: «Ти здєсь живьош?» – «Да». Хапають мене, підштовхуючи автоматом у спину, валять спочатку обличчям в землю, потім заштовхують в машину. Везуть в будівлю УМВС. Пізніш виявилось, що це – наслідок анонімки, яку мені показали: «Прізвище, ім'я, по-батькові. Адреса. 1. Бивший работнік украінской міліціі. 2. Сам родом із западной Украіни. 3. Нє нравіцца нинєшняя власть на Данбасє».
Тільки, дякуючи тому, що «бивший», в тій будівлі не залишили, а перевезли в підвал СБУ. Помістили в камеру, де знаходилось 12 чоловік. Увечері наступного дня дали якоїсь баланди поїсти.
З тієї камери запам'ятався один хлопчина. Далекобійник з Полтавщини. Він привіз до Луганська м'ясо. Їхав додому. Зупинили на одному з блок-постів і там почули, що він розмовляє українською. Російську він не знав на тому рівні, щоб вільно розмовляти. Все – забрали як «Правосєка» («Правий сектор»). Знаходився в камері вже 12 діб. Розказував, що вдома ніхто не знає, де він, що з ним трапилось... Я йому настійливо порадив якнайшвидше вивчитись говорити російською...
До речі, коли я вже виїхав звідти й проїжджав Полтаву, зателефонував до місцевої міліції, повідомив про цього хлопця, на що почув відповідь полтавського міліціонера: «Нащо ви мені це все розказуєте?» (!!!)
Пізніш мене звідтіля відпустили. Прийшовши додому, мені друзі повідомили, що краще буде, якщо завтра я з сім'єю вже покину Слов'янськ. Умовив своїх. Найперше, завдяки діяльності однієї з церков, відправили молодшу доньку. Ці християни-протестанти щодня відправляли по автобусу за межі гарячої точки – до Ізюма Харківської області. Пізніш пастора цієї церкви забрали – «амєріканскіє дєньгі атрабативал».
А пізніше ми з дружиною та старшою донькою виїхали. Спочатку, діставшись до Харкова, пробули там пару днів. А потім до мене додзвонився товариш, однокашник з Черкас і запропонував приїхати, бо в його знайомого є прихисток, місце, де можна прожити. Це в Геронимівці, у його батьківському домі. І от ми тут.
Ох, якби ви тільки знали, які відчуття були у нас, коли ми перетнули останній ворожий блок-пост! При вигляді українських прапорів, символіки наверталась мокрота на очі...
Наостанок все ж скажу: більшість населення Донбасу, на жаль, не є справжніми українськими патріотами. Найбільше підтримали весь цей бедлам комуністи. При чому, в першу чергу, комуністи-депутати усіх рівнів.
Звичайно, зараз прості люди, населення вже міняють свої погляди-переконання, але вже запізно. Якби це населення було таке, як тут, вже б давно все закінчилось путінським фіаско».
Ось таке я почув з вуст очевидця, безпосереднього свідка тих подій. Додати від себе нічого.
Назар Обідзінський, громадський діяч
*передрук із персонального блогу, мову збережено
Коментарі
За словами міністра, суму коштів сформували за заявками обласних державних адміністрацій. Цільова допомога кожній особі не перевищуватиме 200 гривень на добу. За заявкою особи кошти можуть направити до санаторію або будинку відпочинку для оплати проживання.
А вы говорите... Бегать, оказывается, выгоднее, чем защищаться или работать.
дивився по спутнику Ваш канал "112" Там виступав Руслан Коцаб:про геканья тощо
http://www.youtube.com/watch?v=QQUO1hN-9dg
Чую що недовго залишилося цьому кореспондентові працювати на "демократичному" українському телебаченні. Там правда нині не потрібна.
Слава Америцi.
А Ви вже впевнені, що він, вивезши свою родину, не поверненться на "блок-пост"?
Можливо в чомусь Ви і правий, але неможна чесати всіх під одну гребінку. Тій жінці лікарю, яка добивала євромайданівця із проломаною головою, я вклипав би чималий термін із забороною займатися медициною - вона просто нелюдь. А такі як співрозмовник автора стали простими заручниками ситуації і прикладів як жителі Сходу сьогодні воюють з терористами у лавах українських вояків безліч.
Стрічка RSS коментарів цього запису