Хочу нагадати всім, що 2011 рік у свій час був урочисто проголошений Президентом України роком освіти, внаслідок чого було визначено комплекс заходів щодо пріоритетного розвитку освіти в Україні.

 Чого тільки не передбачено було в цих заходах – і впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, і підвищення природничо-математичної освіти, і забезпечення навчальних закладів сучасними  технічними засобами і багато-багато іншого. І ось розпочався останній квартал 2011 року. І виявилося, що від того великого гуку нам, освітянам, немає чого взяти в руку. А по-іншому й бути не могло. Адже видатки  на освіту зменшили на півтора мільярда гривень, тому кожен учень у 2011 році недорахувався 400 гривень. Видаткова частина продемонструвала вчителю, науковцю, місце освіти й науки. І прикро чути від людей, які скептично до цього ставляться і нам, освітянам, закидають докір. Говорять приблизно так: ну що освітяни, був рік книги – українська книга ледь жевріє, був рік села – село доживає. Тепер чекайте, взялися за вас.  Звичайно, я оптиміст. І хочеться сподіватися, що Бог додасть мудрості й здорового глузду під час прийняття бюджету на 2012 рік, і ці недоречності будуть усунуті. Та є сфера діяльності  в освітянській галузі, де не можна перенести вирішення проблем ні на місяць, ні на тиждень. Це харчування дітей у школі. На початку навчального року Прем’єр-міністр України піддав гострій критиці керівництво Тернопільської області за виділення на харчування одного учня у школі 2 гривні 80 копійок. Він назвав це антирекордом та ганьбою для України. Але помилився Микола Янович. Він не знав чи просто не володів інформацією, а я думаю, що й ви, Сергію Борисовичу, не володієте тією ж інформацією, що не Тернопільщина є античемпіоном у харчуванні дітей, а Черкащина. Бо в окремих районах області видатки на харчування не пільгових категорій дітей ледь досягають 2-х гривень… Якщо порівняти цю суму, то це в кілька разів менше, ніж у в’язницях або в дитячих колоніях. Особливо страждають діти, що під’їжджають до школи. Діти перебувають за межами дому по 9-10 годин. Почуття голоду змушує дітей  купувати чіпси та сухарики, а наслідки цього для здоров’я відомі. Є постанови Кабміну, за якими видатки на харчування мають бути не менше 4 гривень на одного учня. А враховуючи зростання цін, у деяких областях місцеві ради збільшують їх до 6-9 гривень. Є приклади і в нас на Черкащині. В Смілі ця цифра дорівнює 6 гривень 15 копійок. А деякі районні адміністрації, перебуваючи у фінансовій скруті, вдаються до економії за рахунок дітей.  Я пропоную внести такі зміни до бюджету, щоб ліквідувати ці недоречності: встановити межу видатків на харчування дітей не пільгових категорій не нижче 4 гривень 50 копійок.

Валентин Хижняк, депутат обласної ради, директор Макіївської загальноосвітньої школи Смілянського району

*з виступу на сесії Черкаської обласної ради 13 вересня

реклама