реклама
Sucurity Police

реклама

Сьогодні знайомимо вас зі співробітницею Служби судової охорони Черкащини. Цим інтерв’ю продовжуємо проєкт сайту «ПРОЧЕРК» – «Фемінітиви», у якому ми розповідаємо про жінок, які уособлюють ці фемінітиви через свою фахову діяльність.

Фото Наталії Щепак

Фото Наталії Щепак


Олена Яценко – контролерка ІІ категорії Першого підрозділу охорони Територіального управління служби судової охорони в Черкаській області. Олена пригадує, що найцікавішим фактом з її робочих буднів були навчальні стрільби, які допомогли їй здобути новий досвід, знання, емоції. Жінка переконана, що саме робота в Службі судової охорони допомагає їй ставати більш рішучою, організованою та фізично і психологічно витривалою. Спілкується гарною українською мовою, хоч сама з Донеччини. Виховують з чоловіком сина. Фімінітиви сприймає нейтрально і не заперечуватиме ні проти «контролера», ні проти «контролерки» при зверненні до неї.

– У чому полягає ваша робота?

– Я працюю безпосередньо у суді. Найперше перевіряю людей, що приходять у приміщення, щоб вони не приносили заборонені предмети, такі як холодна зброя, пістолети, ріжучі предмети. Бували усілякі випадки, одна особа навіть намагалася пронести сокиру. Не скажу, що це аж надто складна робота. Просто треба бути зібраним, уважним. Щоб громадянин нічого не проніс до приміщення суду я його перевіряю на пункті пропуску. Загалом моментів багато. Також до моїх обов’язків входить підтримання громадського порядку у суді, на прилеглій до нього території, та припинення проявів неповаги до суду. На цей час я працюю в Черкаському апеляційному суді. До того, як прийти в цей суд, люди проходять вже інші інстанції. Тож тут дещо спокійніше. Окрім того, пандемія, тому багато вільних слухачів на судові засідання не приходять. Є певні обмеження.

– У вас гарна українська мова. Звідки ви?

– Зі Слов’янська Донецької області. Там живуть батьки, рідні. Вчилася там в українській школі. Так склалося, що поїхала навчатися в Харків і там зустрілася з чоловіком. Сам він з Черкас, тому ми після навчання приїхали в це місто. Моя освіта не була пов’язана зовсім з військовою службою чи правоохоронною системою. Це стосувалося освітньої сфери. Уже в Черкасах була в декретній відпустці, потім працювала, а рік тому, 18 березня, пройшла конкурсний відбір у Службі. І тепер я рядовий служби судової охорони. До слова, служба наша відносно молода, тож інколи люди плутають з поліцейськими. Нещодавно у нас було навчання з надання медичної допомоги, то там також одній учасниці довелося роз’яснити, що ми не поліція, а інша служба.

Щодо мови, скажу, що на попередній роботі, пов’язаній зі спілкуванням з людьми, я часто чула суржик. Мені це не подобалося. При тому, що стереотипи про Донбас не взялися нізвідки. Там справді багато російської мови. У мене в ноутбуці були записи російською, в телефоні імена були записані російською. Але я стала читати більше книг, зважати на мову і згодом помітила, що в мене й імена в телефонній книзі записуються вже українською.

– Ви жінка, а ця робота контролю території і пропуску насамперед асоціюється з чоловіками. Водночас, у вас і зброя, і готовність протидіяти особам, що можуть мати лихі наміри. Які труднощі відчуваєте на роботі?

– Найдошкульніше те, що зараз карантин. А нам же треба підтримувати всім форму. Проте карантин забороняє всім разом збиратися, тренуватися. Адже у нас заліки з рукопашного бою, комплексної підготовки, стометрівка, а це і відтискання від підлоги, і вправи на прес тощо.

– Чим вас привабила ця сфера діяльності?

– Усе почалося із знайомства з майбутнім чоловіком, який вчився в пожежній академії в Харкові. Я із захопленням  дивилася на нього та його батька, який також носив форму. Пригадую, приїжджала до нього в гості, а його батько був підполковником. Тобто теж у формі. Загалом, ми знаємо, що є ряд професій, пов'язаний з певним форменим одягом. Мені це симпатизувало. Згодом, як створили родину, то вже бачила чоловіка в формі, а потім і до мене прийшла ця можливість носити форму.

У нас частково сімейний підряд. Чоловік бачив, що в мене було на роботі фізичне і моральне вигорання, і сказав, що є ось така вакансія, запропонував піти на конкурс. Я боялася, але чоловік якось так повірив у мене, і я таки змінила місце роботи.

Знаючи, що піду здавати нормативи, почала готуватися. Взяла орбітрек, присідала, бігала. Залучала і сина до тренувань, разом бігали. Та й загалом, якби я була геть слабка, то і не думала б про цю професію. Усі знання, які нам давали в процесі підготовки, були корисні і важливі.

Фото Наталії Щепак

Фото Наталії Щепак


– Підтримуєте форму?

– Так, ходжу до тренажерного залу, бо у нас є ж перездачі. І якщо я закину тренування, а розпочну лише за тиждень до здачі нормативів, то мені буде важко. Чекаю потепління, будемо бігати на стадіоні з сином.

До слова, в розпал коронавірусу ми сиділи вдома необхідний час на ізоляції, бо померла від коронавірусу класна керівниця сина. Це було страшно. Але враховуючи, що живемо в приватному секторі, то виходили в двір на фізичні вправи.

– Коли вам дали зброю?

– Не зразу. Спершу навчання. Це були і онлайн-заняття, і характеристики зброї, де треба було все вивчити, законспектувати. Спочатку я не розуміла, нащо пістолет без набоїв треба стільки перезаряджати. Вже у тирі все зрозуміла, нащо було так зване «холостіння».

– Звикли?

– Так, але спершу було незручно. Окрім того, це робить тебе ще більш відповідальним, тому намагаюся виконувати роботу якнайкраще і бути корисною для суспільства. Між тим, навіть син інколи дивиться з захопленням на цю форму.

БЛІЦ-ЗАПИТАННЯ

– Чи вважаєте ви жінок «берегинями роду»? Чи може бути чоловік «берегинею»?

– Так, жінок вважаю тими, хто дарує цьому світу нове життя.

– Хто в вашій родині ухвалює важливі рішення?

– Тут нейтралітет. У нас все гармонічно. Дослухаємося одне до одного. Був у нашому житті переїзд. І я не дуже хотіла, але чоловік сказав, якщо лишимося, то не буде поступу вперед. Я боялася, але врешті згодилася. І потім згадувала, добре, що ми зважилися і переїхали, і чоловік таки наполіг. Та буває, що і я пояснюю щось чоловіку, доводжу свою думку.

– Чи є у вас чоловіча і жіноча робота вдома?

– Якщо бачу, що треба допомогти чоловіку, то роблю це. Так само і він. Якщо бачить, що я прийшла з чергування втомлена, відповідно, допомагає.

– Кухня – це чия територія, чоловіка чи жінки?

– У мене і чоловік гарно готує!

– Як ви ставитеся до декретних відпусток чоловіків?

– Я знаю родину, де чоловік пішов в декретну відпустку, бо жінка військова і їй було не вигідно йти в декрет. Можливо, це залежить від дитини, від обставин в родині. У мене, коли дитина була маленька, то з нею не було проблем. Садочок в нас був хіба рятувальним колом, коли вже ні в нас, ні в дідусів-бабусь не було можливості побути з дитиною. За кордоном знаю, що практикують, щоб чергувалися мама з татом в декреті. Не можна бути лише з мамою. Скажу, що для дівчинки і для хлопчика важливо, щоб і тато контактував з дитиною, виховував. Це важливо для дитини. Донечка шукає в тата захисту, а синок рівняється на нього. Прикро інколи, коли бачиш неповні родини і, як потім бачиш по життю, діти, які виросли в розведених родинах, самі не можуть сформувати сильну родину.

– Який ваш улюблений фільм? Чи дивитеся ви серіали?

– Серіали намагаюся не дивитися. Це затягує, і потім лиш витрачаєш час. Щодо фільму, то не зациклююся на чомусь одному, подивилася фільм, отримала задоволення і все. До речі, щодо серіалів, то дивилася новий наш український серіал «З ким поведешся». Приємно, що і наша кіноіндустрія розвивається. А в цілому, знаєте, замість тих триста п’ятдесяти серій я більше часу краще проведу з чоловіком, з дитиною. Або ввімкну музику і позаймаюся квітами. Люблю за ними доглядати.

– Яку книгу ви прочитали нещодавно?

– Достоєвського перечитувала. Зокрема, «Преступление и наказание». Але сказати, що маю останнім часом багато часу на читання, то ні.

– Чи є у вас людина, на яку рівняєтеся? Хто для вас є авторитетом?

– Знаєте, бачиш інколи, як хтось наслідує чи співака, чи актора абощо. Але це ж такі люди, як і ми. Можливо, я б хотіла наслідувати не когось одного, а брати кращі риси від різних успішних людей. На минулій роботі, до речі, у мене була цікава керівниця. Це була творча особистість, вона була цікава як жінка. Але сказати, що конкретно хтось авторитет – немає такого.

– Де б ви хотіли побувати?

– Взагалі подорожувати – це круто. У кожному місці можна знайти щось цікаве і гарне. Не прив’язуюся до конкретного місця. Але саму подорож люблю.

– Зараз модно орієнтуватися на здорове харчування. Чи дотримуєтеся якоїсь дієти?

– Я хоч і з селища міського типу, але фактично це було велике село. І насамперед всі харчувалися з городу. Тож я звикла не до чіпсів, а до натуральних продуктів. Зараз у нас дбає за здорове харчування свекор, який займається і теплицею. Загалом у нас вся родина дбає про здорове харчування.

– Яке ви маєте хобі? Чи вистачає на нього часу?

– Займаюся квітами, це приємно для душі. Але сказати, що це прямо таки хобі, навіть не знаю.

– Чи маєте ви домашніх тварин? Яких? Хто за ними доглядає?

– Собака є, рибки є, кіт є. Всі за ними доглядаємо. До слова, ось днями собачці буде півроку. Брали спанієля, бо чоловік любить полювання. Хтозна чи піде собачка колись на полювання. Проте, беручи собаку, ми радилися, говорили, хто доглядатиме і чи матимемо на породисту собаку час.

Фото Наталії Щепак

Фото Наталії Щепак


– Чи здійснилася найзаповітніша мрія у вашому житті? Яка це мрія?

– Взагалі, у кожного в житті має бути найзаповітніша мрія, до якої людина прагне. Якщо усі мрії здійсняться, то що ж робити далі? Тому треба завжди мати мрію, до якої ти прямуватимеш.

– Найбільше досягнення у Вашому житті?

– Я мама, я дружина. Для мене це важливо. Я маю роботу, яка приносить задоволення і там є перспективи, можна рости в кар’єрі. Це і звання, адже зараз, нагадаю, я поки лиш рядовий.

– Що вас втомлює бути не прекрасною?

– Мабуть, буває фізичне виснаження після монотонної роботи, коли потрібно відпочити. Це не сама власне професія втомлює, а певна пророблена робота, після якої кожен потребує відпочинку. І тоді байдуже, яке вдягнув взуття абощо. Отоді потрібно точно відпочити.

– Що б ви запитали в наступної нашої інтерв'юерки?

– Що надихає вас у професії?

Свою сім’ю Олена вважає талісманом у будь-яких життєвих ситуаціях. Саме найрідніші – чоловік і син – є тим стимулом, який веде молоду жінку до професійної самореалізації та підкорення нових вершин, а вирощування квітів допомагає отримувати естетичне задоволення від життя.

«Завжди вірте в свої здібності. Без скромної, але розумної впевненості у своїх силах ви не зможете стати успішним чи щасливим!», - радить Олена.

Назарій Вівчарик

Авторка ідеї Ірина Хроменко

реклама

Інші матеріали по темі:

Коментарі  

 
-7 #2 черный властелин 18.03.2021 02:52
Мужиков она тоже обыскивает? Тогда это можно расценивать как домагательство.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+11 #1 Сармат 16.03.2021 14:19
треба було на фото пару прийомчиків самозахисту показати) а взагалі форма пасує жінкам
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат

bigmir)net TOP 100