Це вперше в обласному центрі координатори Всеукраїнської ініціативи «Активна Громада» організували прем'єру документального театру. Особливість вистави у тому, що у ній немає професійних акторів. Там задіяні реальні люди, з реальними історіями, які діляться пережитим упродовж складного та багатого на виклики 2022-го року.
Відома у Черкасах волонтерка та регіональна координаторка взаємодії з громадськістю Уповноваженого в Черкаській області Людмила Проценко постає перед глядачами вистави у зовсім іншому статусі – стривоженої мами, люблячої бабусі, яку війна розлучила із найріднішими людьми.
«Я ніколи не думала, що моєму поколінню доведеться пережити жахіття війни, – розповідає Людмила глядачам. – Я іноді радію, що моя бабуся, яка завжди вважала, що війна – це найбільше горе, не дожила до цих днів».
А черкасець 17-річний Валерій Котьол поділився своїми переживаннями.
«Через війну я багато чого втратив. Це стосується і очного навчання, і спілкування з друзями, і подорожей, але найголовніше, що я і мої рідні живі. Все інше надолужимо», – зазначив хлопець.
За словами координаторки проєкту Ольги Галушко, актори, задіяні у документальній виставі, різного віку, статусу та статі. Але їх усіх об’єднує те, що стало головним меседжем вистави під назвою «Кафе «Мотивація»:
«Наші актори сидять у кав’ярні і діляться пережитим, тим, що їм боліло раніше. Але найголовніше, що вони розповідають про те, що такого ресурсного з ними сталося у цьому році. Вони показують на власному прикладі, що у будь-якій ситуації можна знайти позитив».
І в цьому особливість документальної вистави, яку показали у Черкасах. Про це говорить менторка та режисерка документального театру Анна Єрьоменко. Вона вже побувала на відповідних прем’єрах у Житомирі, Запоріжжі, Дніпрі, у хуторі Михайлівський на Сумщині, і тому має з чим порівняти.
«Документальний театр – це вид сучасного мистецтва, що складається з двох напрямів – рефлексія і документальна достовірність. Актори вирішують самі, про що буде їхня розповідь. Так сталося, що саме у Черкасах усі три історії позитивні. Звичайно, там торкаються трагічних моментів, але вони більше про життя, про майбутнє, про віру», – зауважила Анна Єрьоменко.
Документальні вистави, на думку ще однієї координаторки проєкту Лілії Дудник, є важливими і для акторів, і для глядачів.
«Для акторів – це можливість розповісти свою історію, прожити свій біль і відпустити його. В той же час люди упізнають себе, ці переживання їм знайомі. Глядач знаходить схожі зі своїм життям моменти, розуміє, що кожен по-своєму проживає цю війну. Документальний театр – це свого роду арттерапія, яку отримують і ті, і інші».
Покази документальних вистав відбулися у багатьох українських містах. Тепер до їх числа приєдналися і Черкаси.
Ірина Гилюк
реклама
