Нещодавно наші незламні спортсмени Вадим Мазніченко та Максим Дмитраш повернулися з медалями із міжнародних змагань у паралімпійському стилі «Ігор Нескорених».
Від імені міського голови Анатолія Бондаренка спортсменів привітала його заступниця Анастасія Чубіна та вручила їм сертифікати на виплату грошових премій.
Вадим Мазніченко отримає 500 тисяч гривень за золоту медаль, яку він виборов із командної стрільби з лука. Також привіз бронзову медаль. Всього виборов медалі за стрільбу з лука і метання ядра. Максим Дмитраш – 300 тисяч гривень за «срібло». Його він здобув у двох дисциплінах – зі стрибків у довжину та веслування на тренажерах.
Вадим Мазніченко бакалавр з права, голова ОСББ. У 2014 році в боях за Україну втратив руку і ногу.
У передачі "Актуально з Волошиним" він розповів про поїздку
Колись принц Гаррі повернувшись з війни і зрозумів, що через спорт треба дати ветеранам нове дихання. Мазніченко і раніше намагався потрапити на змагання, але лиш цьогоріч втрапив. Серед учасники представники 21 країн. Вадим представляв Україну в 4 видах спорту. Він стріляв з луку, грав в настільний теніс, метав ядро і гріб на тринажері. Цьогоріч змагання проходили в Дюссельдорфі (Німеччина). І ветерани з України там були цьогоріч не лише як спортсмени, а як дипломати. На зустрічах постійно говорили про необхідність допомоги Україні.
– Щоб втрапити на змагання, треба насамперед бажання. Щодо видів спорту, то, наприклад волейбол сидячи потребує двох рук, так само баскетбол потребує, щоб двома руками штовхати візок. Пробував я і водний спорт, але не пішло. Але ось перелічені вище види спорту якраз підійшли. Їздив разом з дружиною Яною. Вона дуже хвилювалася, – згадує Вадим.
Планує також на змагання у Львів зі стрільби з луку. А також втрапити на паролімпійські змагання.
Загалом війна зустріла Вадима Мазніченка у 2014 році. Він був гранатометником в 14 батальйоні. Відправили спершу в Одесу, бо там очікувався наступ військ. Потім відправили у Волноваху, звідти в Старогнатівку. Під час важкого мінометного обстрілу втратив руку і ногу.
– Так, нині вже я прийняв, що такий. Я не народився таким, але став через війну. Першим ділом, пригадую, коли прийшов до тями, зателефонував дружині. Я намагався ставитися до ситуації нормально, не завдавати клопоту родині. Спілкувався і з психологом, який говорив, що все гаразд і якихось відхилень я не мав, маю на увазі психологічних. А щодо фізичних показників, слід було жити далі. Сьогодні маю хобі – ремонт автомобілів. Я б хотів в майбутньому займатися вантажоперевезенням, – каже Вадим Мазніченко.
Сьогодні Мазніченко зауважує, що попри втрату кінцівок, можна жити, розвиватися далі. Радить таким людям як він не замикатися і намагатися спільно з іншими вирішувати проблему.
Деталі у ВІДЕО
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису