22 жовтня після служби в церкві Різдва Святого Івана Хрестителя, що в Смілі, у присутності парафіян відзнакою „Козацька Слава” було нагороджено настоятеля храму, митрофорного протоієрея, військового капелана Михайла Шевчука. Нагороду, за дорученням Гетьмана Об’єднаного Козацтва Валентина Соколовського, вручив командуючий центральним округом козацтва „Холодний Яр”, генерал-лейтенант козацтва Анатолій Василенко. Так козаки відзначили внесок священика у піднесення духовності смілян, виховання молоді в християнському і патріотичному дусі, служінні Україні та її війську.
Михайло Шевчук народився на Івано-Франківщині, та уже 24-рік служить Богові і людям на Черкащині. Має тут великий авторитет, збудував разом з парафіянами першу в Смілі і одну з перших в області українську церкву.
Капеланство його почалося ще 2014 року після захоплення росією Криму і напередодні вторгнення в Донецьку і Луганську області. Саме тоді відчув потребу в служінні воїнам-захисникам і пройшов відповідну підготовку в Пущі Водиці. Там майбутніх капеланів навчали військові фахівці, психологи, парамедики, щоб ті були готові до різних обставин, які можуть виникнути на війні, до психологічних стресів і поранень бійців. Він отримав відповідне посвідчення і розпорядження чекати відповідного наказу. Практична робота капеланської служби розпочалася у нього 2015 року, коли почав виїжджати на фронт з волонтерською діяльністю. Як капелан, читав молитви проводив благословення, сповідав наших воїнів, підтримував морально, піднімав мотиваційний дух.
2019 року його запросили в 57-му окрему мотопіхотну бригаду імені кошового отаман Костя Гордієнка бригадним капеланом. Вона базувалася в Новій Каховці, а позиції тримала від Авдіївки до Красногорівки – в Пісках, Водяному, Невельському тощо. Усі ці місця Михайло Шевчук знає не з повідомлень військових речників. Він там виконував свою капеланську місію, був разом з воїнами у найтяжчі хвилини, молився за них.
Зараз проводить капеланську службу у військовому підрозділі на Черкащині, а також і далі їздить у 57-му бригаду, 28-му, 110-ту та інші. Скільки разів був на фронті вже навіть не може порахувати.
Невдовзі його дорога знову проляже туди, де ллється кров, де наші захисники щодня ведуть розмову з Богом, сподіваються на нього, вірять. Він вкотре поїде до бойових побратимів, бо вони чекають на нього.
Олександр Вівчарик,
