Рівно 880 років тому в Каневі розпочалося зведення нинішнього Успенського (Юріївського) собору, який на сьогодні є одним із найдавніших в Україні і найстарішим на Черкащині, єдиним в області храмом часів Русі, пише Козацький край
9 червня 1144 року київський князь Всеволод Ольгович заклав у Каневі цей кам’яний храм, згаданий у літописі як храм Святого Георгія – за переказами, на місці, де в наддніпрянських печерах вже селилися ченці-іноки.
Потужний храм з каменю на Дніпровій кручі розташованого неподалік від великокняжої столиці Канева був збудований за всіма канонами тих часів і водночас з релігійним мав ще й оборонне призначення. Архітектурою і багатством оздоблення був схожим до київських церков — Кирилівської і Богородиці Пирогощі. Фасади храму й досі прикрашають ряди ніш, колись оздоблених фресками, фресками були прикрашені й уступчасті портали. Собор порівняно добре зберіг до сьогодні усі риси старої архітектури – після багатьох серйозних війн і випробувань…
У 1185 році саме біля стін цього храму гуртувалися княжі дружинники для оборони земель Русі від половців після невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Через пів століття, 1239 року, монгольська навала ущент спалила місто, серед якого єдиною спорудою, пошкодженою, але не знищеною, лишився камінний храм…
Пізніше молилися в його стінах і славетні отамани й гетьмани козацькі, які взяли храм (з XVI ст. відомий вже як Успенський) під свою опіку. Знаменитий державний і військовий Черкаський і Канівський староста Остафій Дашкович приймав тут благословення. Частина дослідників схильні вважати, що біля собору в Каневі Дашковича і поховали 1535 року. За переказами сучасників, сюди ж був перевезений і тут похований страчений у Львові в червні 1578 року козацький кошовий отаман Іван Підкова. За іншою версією, він спочив у Каневі на схилі Чернечої гори, де пізніше був похований і його побратим Яків Шах – запорозький гетьман, який помстився за загибель Підкови, а потім став ченцем у Канівському монастирі.
У наступному столітті канівськими святинями опікувалися славетний Богдан Хмельницький і звитяжець над московитами Іван Виговський, що продовжували державотворення, витоки якого йшли від Русі – тож усвідомлювали і значення древнього Канева в цьому сенсі…
У 1669 році у храмі в Каневі під ім’ям Димитрій прийняв чернечий постриг син сотника Київського козацького полку Данило Туптало, який прославився в Україні, московії, Болгарії, Сербії та Румунії не лише як потужний релігійний діяч і проповідник, але і як успішний науковець та письменник, згодом канонізований як православний Святий. Та вже у вересні 1678 році турецько-татарське військо захопило Канів, знову вщент поруйнувало місто і підпалило собор, в якому зачинилися останні захисники і мирні канівці. Частина стін впала, поховавши під собою людей…Тривалий час храм стояв зруйнованим, а після відбудови був переданий уніатам, зазнав перебудови в стилі класицизму й частково втратив давньоруський стиль.
З ХІХ століття храм – знову православний. У травні 1861-го, коли на пароплаві «Кременчук» останки Великого Кобзаря прибули Дніпром до Канева, дві доби його домовина перебувала в Успенському соборі. Брати Шевченка хотіли поховати Тараса біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах, зумів відстояти виконання останньої волі поета – його віднесли на Чернечу гору, яка відтоді - Тарасова.
У ХХ столітті були більшовицька окупація, розстріли і репресії священиків, а храм у Каневі був перетворений (з 1935 р) на соляний склад – спеціально, щоб сіль роз’їдала стіни української святині…У процесі реставрації собору 1966–1970 рр знайдено староукраїнські елементи. Протягом 18 років у приміщенні собору функціонував музей народно-декоративного мистецтва. Остаточну реставрацію з відновленням давньоруської архітектури завершено лише 1993 року.
У червні 2024-го знаковий для історії нашої нації храм – власність держави Україна.
*Фото - Олександра Мальона
реклама
