Безоплатна допомога: куди звернутися паліативним хворим у Черкасах

Щомісячно у Черкасах безоплатно знеболюють препаратами 30 паліативних пацієнтів в стаціонарі. 

Лікарняна палата. Pixabay

Також працює виїзна паліативна допомога, яка щодня надає послуги сотні невиліковно хворим по області. Як отримати допомогу паліативним хворим, та які саме послуги надають пацієнтам – спілкувалось Суспільне з лікаркою-терапевткою Катериною Погорілою та директором обласного онкоцентру Віктором Парамоновим.

Пані Катерино, розкажіть, будь ласка, що змінилося у наданні допомоги паліативним хворим в Черкасах?

“Паліативна допомога належить до програми медичних гарантій і є безоплатною, як і знеболювальні препарати, які приписує сімейний лікар. Нині збільшується доступність до знеболювальних препаратів. З’являються більше неін’єкційні форми препаратів. Ми весь час навчаємося, тобто підвищується кваліфікація персоналу. У нас з’явилася виїзна служба, вона і раніше була, але останні п’ять років ми її активно поліпшуємо. Тобто є можливість приїхати додому до пацієнтів, даємо консультації щодо знеболення, щодо догляду за хворим. Тобто людина може бути невиліковно хворою і знаходитися вдома в рідних стінах. Це дуже позитивний момент. Ми також будемо переїздити в інше приміщення, більше і технологічніше, бо нині наша служба опікується також і пацієнтами з раком в термінальних стадіях, людьми, які перенесли тяжкий інсульт, і не відновилися, людьми з термінальною стадією серцевої недостатності, хворі з нейродегенеративними захворюваннями, та іншими. У нас стаціонар зараз розрахований на 30 ліжок. Зазвичай, на місяць ми теж виписуємо близько 28-32 хворих.”

Як підтримують родини паліативних хворих? Чи є навчання для них?

“Найпоширенішою проблемою у пацієнтів є пролежні. І тоді хворий потрапляє в стаціонар. Ми навчаємо родичів, як глядіти хворого, підбираємо лікування, навчаємо родичів, як годувати, як повертати в ліжко, як обробляти пролежні. У нас багато до нас потрапляє з пролежнями. І хворі виписуються додому. Бувають ситуації, коли хворий стає паліативним, родичі розгублюються, потрапляє хворий до нас на 2-3 тижні в стаціонар і потім його забирають додому. Родичі за цей час підготують і ліжко, де може знаходитися хворий. Якось вже вони зрозуміють, що сталася ця ситуація, треба її сприйняти і жити далі. З ріднею працюємо дуже багато, зазвичай це при виїздах додому. Розумієте, ми всі фахівці в якійсь галузі. І тут людина стикається з тим, чого вона ніколи не бачила. Тобто, родичі можуть не робити те, що треба, або робити дуже багато зайвого. Змінюється їхнє життя. Зазвичай багато буває ситуацій, коли не потрібно родичам приносити своє життя у жертву своєму хворому родичу. Є ситуації, коли можна, звісно, збільшити догляд за хворим, розподілити обов’язки між собою. Тобто, це ми все розказуємо, що реально потребує хворий, а що не потрібно зовсім робити. Бувають ситуації, коли один родич бере все на себе, а інший бачить свій обов’язок в тому, щоб це проконтролювати і дати цінні вказівки. Люди просто не розуміють, що, так, я сам можу прийти і побути дві години з мамою, помити її, чи зранку доглянуть там батька, чи лежачу маму, а я можу прийти в обід, погодуватися, змінити памперс. Це все приходиться проговорювати з родичами. Люди розгублюються, просто не знають, що робити. Психологічно, щоб родичі не доводили себе до якогось такого стану виснаження і не псували, за раз, нерви своєму родичу кимось непотрібними розмовами. Можна отримати медичну, соціальну, психологічну, а за потреби і юридичну допомогу і в паліативному відділенні на базі Клінічного центру онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги Черкаської обласної ради”.

Пане Вікторе, скажіть, будь ласка, як на Черкащині працює мобільна група паліативної допомоги, чи є попит на таку допомогу?

“Щодня пацієнтів, яким ми надаємо допомогу вдома, близько ста. У Черкасах і на найближчих територіях, де ми можемо доїхати, надаємо допомогу, предмети догляду безоплатно, будь-які медикаменти, включно знеболювальні і так звані опіати, ті, що в народі неправильно називають “наркотиками” тощо. Ми цим усім забезпечуємо досить велику групу хворих, яких, на жаль, відповідним консиліумом лікарів визначений статус невиліковності. І вони переходять під опіку до нашого паліативного корпусу, до нашого паліативного відділення, де можна отримати і медичну, і соціальну, при потребі юридичну, нотаріальну, психологічну обов’язкову допомогу, як самі пацієнти, так і члени їх родини. Перші паліативні установи в Європі з’явилися в Великій Британії понад сто років тому. Ми наздоганяємо цивілізований світ. Вона ще не така досконала ця допомога, тому що вона має бути максимально наближена до місця проживання пацієнта. В Європі приблизно вісім із 10 паліативних хворих отримують цю допомогу вдома, тому що вдома є певні умови перебування, якісь окремі приміщення, де може бути цей хворий, і служби допомоги. От ми це робимо, десь подаємо приклад іншим, тому що ми зацікавлені, наприклад, щоб Умань мала досконалу допомогу, Звенигородка, Золотоноша, Сміла і не тільки. У нас ще недавно було 20 районних центрів, і кожен районний центр має мати не просто назву, а досконалу мобільну паліативну допомогу та стаціонарну. Сьогодні основний і такий важкий синдром, з яким обов’язково не просто треба боротися, його треба подолати, щоб його не було, це больовий синдром. Цьогоріч сильних знеболювальних, самих різних, від дитячих до дорослих, від різних солодких там сиропів до ін’єкції, до пластирів спеціальних, які дають можливість хворому вільному бути, рухатись там певну кількість днів, наш клінічний центр придбав на два з половиною мільйони гривень. Ми їх безоплатно надаємо хворим. Це дуже важливий елемент клінічний, він не є таким пріоритетним, тому що він не направлений на виліковування. Це дає можливість достойно прожити людині залишок життя. І ми маємо це достойне життя забезпечити”.