Діти та дружина стали мотивацією для Олександра. Щоб убезпечити їх та не дати ворогу захопити країну, долучився до силового підрозділу під час АТО-ООС та добровольчого формування із початком повномасштабного вторгнення.
Про себе розповідає, завжди дотримується патріотичних поглядів. Їх розділяє і кохана. Тому рішення змінити журналістське посвідчення на військову форму було беззаперечним.
«Опинився в зоні проведення АТО за власним бажанням. Тоді дуже швидко формувався загін, я за півтори години зібрався і на ранок був на місці. Повномасштабку зустрів вдома. Я до цього готувався, все спланував. Близько п’ятої ранку (24 лютого, - ред.) я зібрав дружину, дітей, відвіз до родичів в іншу область і вже о дев’ятій ранку був біля ТЦК. (…) Я чоловік, я батько, я українець. Це мій обов’язок. Я повинен бути готовим до будь-чого, що несе загрозу мені, моїй родині, моїм дітям», - розповідає Олександр.
За деякий час він знайшов своє місце добровольцем у тоді ще черкаській ТрО. Сьогодні це легендарний 156 батальйон. В армії отримав позивний «Танчик». Під час служби багато чого зрозумів. І постійне оновлення знань, коли в твоїй країні йде війна, а ти – військовий. І важливість патріотичного виховання дітей та залученість кожного в обороноздатність країни.
«Для мене було принципово не виїжджати за кордон. Ми з дружиною багато про це говорили. Ми сповідуємо націоналістичні принципи, і я дружині наголошував, що ми тут народилися, тут закопані наші пупи і ми повинні бути на цій землі. Якщо я воюю, дружина повинна займатись тим, що зміцнює обороноздатність. І вона почала займатися волонтерством», - додав Олександр.
Після повернення з війни працював учителем фізичного виховання в черкаській школі. Також зібрав свою команду всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Джура». Нині Олександр працює інструктором відділу підготовки громадян до національного спротиву. Каже, війна стосується кожного, а тому громадяни повинні мати базові знання про те, як надати домедичну допомогу, вміти обходитися зі зброєю та бути готовим відстоювати свої домівки. Адже кожен з нас може стати добровольцем. І важливо також пам’ятати про загиблих добровольців та шанувати їхню пам’ять.
«У нас кожен день – день добровольця. У нас кожен день – день Збройних сил України. У нас кожен день – день української матері. Ми – народ героїв. Кожен день ці люди здійснюють неймовірні подвиги. Це не про свята, це про те, що ми б’ємося, ми не зупиняємось, ми не здаємось і ми живемо».
Вікторія Лега, фото з ФБ героя публікації
реклама
