Сьогодні, 16 травня, в центрі Сміли вкотре зібралися ті, хто чекає. Чекає дзвінка. Звістки. Знайомих кроків у рідному дворі. Тут пройшла чергова мирна акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти українських воїнів.
Фото Олександра Слєпцовського
О 9:00 місто завмерло у скорботній хвилині мовчання. На кілька митей стихли навіть звичні ранкові звуки — ніби сама Сміла затамувала подих разом із родинами, які живуть між болем і надією.
До учасників акції традиційно долучився автопробіг вулицями міста. Автівки з портретами наших земляків повільно рухалися центральними дорогами, нагадуючи кожному: за кожним фото — чиєсь життя, чиясь родина, чиєсь недоспане чекання біля телефону.
Фото Олександра Слєпцовського
На центральній площі пролунала спільна молитва. Після неї до присутніх звернувся настоятель смілянської Свято-Преображенської парафії Української греко-католицької церкви панотець Микола Остапів, який уже давно став для багатьох родин тихим голосом підтримки й духовної опори. І цього разу його слова були не про відчай — про витримку, віру й світло, яке потрібно берегти навіть у найтемніші часи.
Фото Олександра Слєпцовського
Панотець нагадав, що напередодні весь цивілізований світ відзначав Міжнародний день сім’ї, і закликав смілян єднатися не лише у спільному болю, а й у спільній надії на повернення живими наших рідних і близьких із рашистського полону.
Фото Олександра Слєпцовського
А завершилася акція особливо щемливо: панотець підійшов до кожного учасника — дорослого й малого. Тиснув руки, обіймав, дивився в очі. І в тих простих дотиках, у мовчазному «ми поруч», відчувалося головне: надія тут жива. Вона втомлена, заплакана, але жива. І саме нею сьогодні тримається Україна.
Фото Олександра Слєпцовського
Фото Олександра Слєпцовського
Олександр Слєпцовський
реклама
