1 серпня, на Маковея, як кажуть у народі, або на Медового Спаса, у Ротмістрівці, на подвір’ї місцевого ліцею, що по вулиці Миру, відбувся меморіальний захід пам’яті Героя України, льотчика, командира ескадрильї бригади тактичної авіації, майора Євгена Лисенка. В останньому повітряному бою поблизу Житомира 9 березня 2022 року він збив на своєму винищувачі МіГ-29 російський літак, але був уражений іншим. Побратими Лисенка стверджують, що міг катапультуватися над одним із сіл, однак зробив інший вибір і спрямував палаючий літак на чисте поле…
Небо! Коли земляки Євгена Лисенка збиралися на захід до ліцею, де він навчався, воно було чистим і прозорим, мов сльоза: сльоза його матері Світлани, дружини Катерини, сусідок, що мовчки втирали очі краєчками хусточок. Євгена в селі любили, бо був веселим, привітним і мрійливим. Він змалку марив небом – неозорим, високим, вічним. І от воно огорнуло село пронизливо-синьою габою, озвалося, нарешті, не повітряною тривогою, а надійним гулом літаків – наших літаків, а Євгена не було ні в них, ні на вкритій споришем рідній землі.
Звучить український Славень
Люди сходилися поважно, розуміючи значення події. Вони йшли вшанувати не просто земляка – Захисника, який віддав життя за них і Україну. Ішли ті, хто лише бачив його в дитячі і юнацькі роки – Ротмістрівка село велике, колись і райцентром було, пишалося великим летовищем. Ішли друзі дитинства, однокласники, йшли рідні. Приїхали й гості з навколишніх сіл, з сусідньої Сміли, з Черкас, прибули делегати з Житомирщині, побратими з Луцька. І перше, що їх зустрічало, – очі полеглих на російсько-українській війні, а серед них і очі Євгена з портрета біля його кітеля.
Напередодні заходу побачила світ газета "Вісник Ротмістрівської громади", в якій зокрема йшлося і про Героя України льотчика Євгена Лисенка, і яку змогли отримати присутні земляки.
Конкурс-виставка „Нитки пам’яті”
У тіні дерев на фоні літньої зелені яскравими барвами розквітли витвори, представлені на виставці-конкурсі вишивок „Нитки пам’яті”. Важко й описати ту красу, яку сотворили руки жіночок з усієї округи. І то була не забаганка організаторів, а данина мужньому Герою, який у дитинстві сам пробував вишивати. Як сказав у своєму слові ініціатор заходу, фахівець із соціального супроводу ветерана Центру надання соціальних послуг (ЦНСП) Ротмістрівської сільської ради Анатолій Терещенко: „Українська вишивка – це наша історія записана нитками. Євген був людиною неба, він захищав Україну. Та за образом відважного пілота стояла людина з чуйним серцем і тонким відчуттям краси. У незвичному, на перший погляд, для хлопчика захопленні особливо виразно відкривається його душа. У цьому поєднанні – сила і ніжність, мужність і любов, висота польоту й тепло рідної домівки”.
Пропам’ятна дошка Євгену Лисенку на стіні ліцею його імені
Роздивившись усе, люди займали місця на кріслах, що їх повиносили з ліцею. Над присутніми тихо видзвонювали сосни, крізь які, мов очі Євгена, пробивалося разом із променями сонця небо. І, зрештою, військовий оркестр Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України ім. генерал-майора Ігоря Момота заграв Славень України, розпочавши ним офіційну частину заходу. Люди піднялися – хто легко, а хто спираючись на костура. Вони стояли і дивилися на свого Євгена, який, у свою чергу, дивився, радісний, з великого банера на них. А тоді несподівано звернувся до всіх:
– Якщо ви зараз дивитися на мене, значить я вже став частиною історії, – говорив він. – Кажуть, людина живе доти, поки про неї пам’ятають. Мені хочеться вірити, що пам’ять це не лише фотографії, нагороди чи граніт, що пам’ять – це любов! Понад усе я любив дивитися в небо, моя мрія жила високо над землею. Кажуть, небо приймає не кожного, його потрібно заслужити, поважати, розуміти, відчувати. Воно не пробачає самовпевненості, але щедро дарує свободу тим, хто приходить до нього з відкритим серцем.
Євген був щасливим і вільним. Однак через напад захланного сусіда з Півночі, загинув за нашу свободу і став частинкою українського неба.
Вадим Ворошилов („Karaya”) вручив рідним Героя посмертну відзнаку Євгена від Міністра оборони України „Хрест Повітряних Сил”
Старенькі не стримували сліз. Та й у молодших ішли мурашки тілом. Зрозуміло, що то був лише фільм від джур куреня імені Героя України Євгена Лисенка Смілянської школи №7 „Я повернусь до вас небом”... Але важко було позбутися враження, що то справді Євген Лисенко сповідається перед земляками, заспокоює батьків, голубить словами дружину і діток, благословляє присутніх.
А тоді про нього заговорили інші: директорка ЦНСП Любов Тереховська, сільський голова Володимир Ховайба, класна керівниця Євгена Ніна Осадча, відома поетка Валентина Коваленко і, звісно, мати Героя Світлана Лисенко. Їхні слова йшли від серця і залишали слід в серцях присутніх.
Джури куреня імені Героя України Євгена Лисенка
Була й ще одна нагорода: побратим Євгена, підполковник Повітряних сил ЗСУ, Герой України Вадим Ворошилов (позивний „Karaya”) не лише подякував батькам Лисенка за те, що виховали такого мужнього Захисника Вітчизни, а й вручив їм відзнаку Міністра оборони України „Хрест Повітряних Сил”. Усі разом, у тому числі і батько Євгена Вадим Лисенко, дружина Героя Катерина, донечка Ліза та синок Єгор, директорка ліцею Інна Конопада, відкрили пропам’ятну дошку на стіні навчального закладу, який носить ім’я Євгена.
Цього дня так і не було повітряної тривоги, ніщо не затьмарило свято українського духу, мужності і самопожертви. Після урочистостей присутні слухали українські пісні у виконанні різних колективів і окремих виконавців, брали участь у нагородженні переможців конкурсу вишивок. До речі, Гран-прі тут виборола Наталія Перебийніс.
Прапор із зображенням батька тримають діти Євгена Лисенка Єгор і Ліза, а прапорцями вимахує співуче сонечко з Санжарихи Софія Романюк
У повітрі витало полохливе, але непоборне, відчуття єдності, усіх оповив м’яким крилом світлий сум. Люди відпустили тривоги і відпочивали душею, а втомлений фахівець із соціального супроводу ветерана, ведучий заходу Анатолій Терещенко збирав якісь папери, дякував колегам із ЦНСП, волонтерам, друзям. Тільки він і його дружина знають, скільки фізичних і моральних сил забрала підготовка цієї зустрічі. Та хіба без таких щемливих дійств, без залучення молоді до вшанувань Героїв виростуть під українським небом нові захисники Батьківщини?
Картину вишивальниці Наталії Перебийніс, яка завоювала Гран-прі конкурсу „Нитки пам’яті, демонструє директорка ЦНСП Любов Тереховська
Анонсуючи конкурс „Нитки пам’яті”, пан Анатолій сказав і таке: „Візерунок життя Євгена Лисенка і інших наших загиблих захисників обірвався надто рано. Проте нитка пам’яті про них не обірвалася. Вона продовжується в любові рідних, у вдячності земляків, у пам’яті побратимів, у наших добрих справах”. І це справді так!
Ініціатор і ведучий меморіального заходу Анатолій Терещенко
Олександр Вівчарик, фото автора
реклама
