Ларису Чернікову знає майже кожен черкащанин, який вирішив стати на весільний рушник. 19 років вона очолює Черкаський міський РАЦС. За цей час устигла одружити більше 10 тисяч пар. «Вечірні Черкаси» запитали в неї про те, чому наречені забувають сказати «так», із яких причин молодята, вийшовши зі стін палацу, роз'їжджаються в різні боки та чому раніше за тим, аби ведуча церемонії не сказала нічого зайвого, слідкувала спеціальна комісія.
Із Ларисою Петрівною зустрічаємось у приміщенні центрального РАЦСу. Її кабінет – круглий за формою. На підвіконнях – вазони. На столі – фотокартка працівників РАЦСу в сценічних костюмах...
– Ви очолюєте РАЦС уже 19 років. Чи змінився вік людей, які одружуються, за останні 20 років?
– Останніми роками є тенденція до більш пізніх шлюбів. Якщо раніше середній вік молодят становив 20-21 рік, то нині на весільний рушник стають більш дорослі пари – за тридцять, а часто і далеко за тридцять. Була пара, у якій наречена на 22 роки старша за жениха. А ще запам'яталася пара: йому 85 років, їй – 38.
– Як поводяться під час весіль молодята?
– Весілля – це стрес. Багато наречених в істериці. Хтось одразу починає плакати, хтось, навпаки, сміється без упину. Руки так трясуться, що вони обручку не можуть узяти. Обрядова зала – як лакмусовий папірець. Одразу видно, хто є хто і як житимуть молодята. А як видно, що батьки не люблять невістку чи зятя. Отак постають, відвернуться, спідлоба дивляться. Була пара, ну дуже високих статків, між якою ще в обрядовій залі літали іскри. Не встигши переступити поріг палацу, наречена з усієї сили жбурнула весільний букет у свого вже чоловіка, він той букет жбурнув у неї. Жених розвернувся й пішов до своїх гостей, наречена – до своїх. Сіли в різні машини й роз'їхались у різні боки.
– Чи траплялися клієнти, які просили змінити церемонію, наприклад, увімкнути рок?
– Була пара, яка замість обручок пропонувала вдягнути наручники. Приносили свою музику – рок. Але ж вибачте, український обряд ну ніяк не лягає на рок. Пропонували не читати, а проспівати обряд. Але ні слуху, ні голосу я не маю, тож відмовилася.
– Може, були курйози з відповідями на запитання: «Чи згодний-згодна взяти такого-то в чоловіки-дружини?»
– Були випадки, коли женихи відповідали на запитання «Ні», а після тривалої паузи, збліднення нареченої та почорніння майбутньої тещі додавали: «Ну хіба я можу сказати ні?». Або запитуєш, а у відповідь – тиша. Я обережно повторюю своє запитання. Жених уже штурхає дівчину в плече, мовляв, та кажи вже «Так». Вони в такому стресі й хвилюванні, що не чують, що їх запитують. Коли мала виходити заміж моя колега, я запропонувала змінити обряд, слова. На що моя старша колега зауважила: «Можете собі навіть голову не морочити. Повірте мені, що вона нічого не почує». Провела я обряд. А коли колега вийшла в понеділок на роботу, то дякувала мені за обряд, мовляв, такі слова… І це при тому, що це ж саме вона промовляла вже тисячу разів. Але коли ці слова адресовані тобі, ти й сприймаєш їх по-іншому.
– Чи часто мінявся обряд проведення церемонії?
– Обряд за радянської влади був продуманий до дрібниць. При міськкомах партії існувала обрядова служба, комісія цієї служби. Із цієї служби приходили й укладали угоду, а працівники РАЦС додатково підзаробляли, проводячи церемонії. Усе було розумно й грамотно продумано. Запитуємо згоду, молодята стають на рушник, ставлять підпис, їм вручають свідоцтво, опісля – перший поцілунок, звернення до батьків, вручення рушника. Три ведучі весільного обряду, звичайно, видозмінюють процедуру, додають щось своє… У часи, коли існувала обрядова служба, у залі перебували представники обрядової комісії. Вони заходили тихенько, так, щоб їх не помітив ведучий обряду, і звіряли, аби ведучий говорив слово в слово по сценарію. Із часів самостійної України почалися такі експромти, що, вірите, часто просто соромно стає. Інколи думаю: де ж зараз ті комісії, наскільки вульгарними бувають церемонії…
– Чи бувало так, що ви забували слова?
– Звичайно, але експромтів я не люблю. Тим більше, слова повинні лягати на музичний супровід. Коли я провела першу церемонію, то в мене і коліна дрижали, і заспокійливе я пила. А було в мене тоді 36 пар.
– Сукні ведучих весільних церемоній дуже гарні. Хто продумував фасон, звідки Ви їх брали?
– За часів, коли ми були відділом міськвиконкому, саме він фінансував нас. Сукні шилися на Черкаській фабриці художніх виробів імені Лесі Українки. Ескізи розробляла головний художник фабрики Галина Грабовська. Із нас брали мірки, ми їздили на примірки. Так було до 2001 року. Нині ніяких вимог до одягу ведучих немає. Його вони підбирають із власного гардеробу.
– Наскільки зараз популярні виїзні церемонії, які проводяться за американським зразком?
– Мода на виїзні обряди проходить. Люди почали розуміти: виїзний обряд – бутафорія реєстрації. А коли розписуються в обрядовій залі – це урочисто й пам'ятно. У мене була пара віп-персон Черкас, які на мою пропозицію провести виїзний обряд сказали: «Ви що, наші батьки тут одружувалися, ми тут одружувалися, і це вже як традиція. У вас аура особлива». Якщо в палаці обряд без хору коштує 220 гривень, то оформлення виїзної церемонії з мізансценою (квітковою аркою, стільцями, столом) обійдеться у 15 тисяч гривень.
Коли я вже виходила від Лариси Петрівни, раптом зрозуміла, наскільки логічна кругла форма її кабінету. Життя у ньому, не зупиняючись ні на мить, циркулює по колу – від весілля до нового весілля. Життя у Черкаському РАЦСі триває. А отже, триває життя самих Черкас...
Факти
2000 пар щороку одружуються у Черкасах.
На 200-300 пар менше реєструють шлюби у високосний рік.
Першої і останньої суботи серпня реєструють найбільше шлюбів.
Весільні «жнива» тривають із червня по листопад.
Рекорд одружень: 64 пари за день.
Неймовірно, але факт
Три роки тому в інтернеті з'явилося відео оголеної дівчини, яка вийшла з Палацу одружень.
– Дівчина зайшла до палацу й спитала у розпорядника відділу, куди пройти, аби подати заяву на реєстрацію шлюбу. На що розпорядник відповіла: «На жаль, ви не в тій формі, у якій можна з'являтися до РАЦСу», – розповідає Лариса Чернікова.
Після цього жінка спокійно вийшла, не поспішаючи, зійшла східцями, перейшла дорогу і попрямувала до магазину.
– Це було наскільки неочікувано, що ніхто з присутніх молодят, їхніх гостей, а площа перед палацом була заповнена дощенту, не звернув на неї особливої уваги. Швидше за все, дівчина пішла на такий крок, уклавши парі. Хто бачив її зблизька, говорили, що очі в неї були страшні – скляні. Можливо, вона вживала якісь психотропи, – каже Лариса Петрівна.
Якщо ви зважилися й вирішили подати заяву, всі нюанси цієї серйозної справи дізнавайтеся за телефонами:
Відділ ДРАЦС по м. Черкаси (подача заяв, реєстрація, обряд): 36-07-67.
Відділ ДРАЦС по Придніпровському району м. Черкаси (подача заяв, реєстрація, обряд) – 37-21-76.
Відділ ДРАЦС по Соснівському району м. Черкаси – 37-54-25.
реклама
