У Черкаському Свято-Михайлівському кафедральному гарнізонному соборі відбувся мистецько-освітній етнографічний захід «Традиції українського весілля». Там відтворили українські весільні звичаї, розповіли про їхнє значення, познайомили гостей зі старовинним вбранням із різних регіонів України.
Готувалися до події протягом місяця аби показати традиції, які єднають покоління, розповіла Суспільному етнографиня Оксана Кулик.
За легендою Олександр та Ніка наречені, які пройдуть усі етапи автентичного українського весілля. Починають з одягу. Наречений забирає наречену і разом вони проходять під рушниками із світилкою. Тобто дівчинкою, яка в руках несе обрядову свічку. У такій ролі вона вперше, розповіла Ніка Приблуда, а про деякі традиції дізналися вперше.
«Я навіть не розуміла, що можуть бути такі традиції, навіть ті самі дукати, я про них взагалі не знала. Мені дуже цікаво, я задоволена тим, що тут наречена і в головних ролях. Мені дуже подобається це дійство, воно цікаве, я хочу, щоб більше людей побачили».
Прокоментував і наречений Олександр:
«Мені дуже подобаються ці традиції. Це відновлює нашу країну і це дуже захоплює мене».
Колекціонерка Таїсія Кононенко розповіла, що понад десять років збирає національний автентичний одяг і має нині понад 200 сорочок. Деякі образи надала і для заходу, аби відтворити атмосферу стародавнього весілля.
«Одяг, який носили у 18-19 сторіччях. Основа, хоч чоловічого образу, хоч жіночого — це вишита сорочка. Вишита сорочка скромніша у чоловіка, пишніша у жінки. І стегновий одяг — у дівчини спідниця або плахта, у чоловіка — штани. Інколи з очей "йде кров", коли ти бачиш, коли хтось рядить на себе триярусні вінки, червоні шаровари і всякі такі речі, які не є притаманними, не автентичними. І це більше якась насмішка над українською культурою, хочеться показувати, як це було насправді».
На вулиці продовжують обряд покривання молодої, який символізує прощання дівчини з дівоцтвом. Відвідувачка заходу Надія Олійник деякі традиції пам'ятає ще з часів своєї молодості.
«З дружками, з боярами, як молодий йде забирає молоду, як у неї це проводиться, як вінець пришивають — все це я застала, все бачила і пройшла, тому що дружкувала у своєї подруги».
І додала: на заході у кожного глядача була своя імпровізована місія на весіллі. Вона зіграла роль свекрухи.
«Враження приємні, потрібно відроджувати такі моменти, щоб молодь знала, що було і як це було насправді, як це було шикарно. Тому що весілля святкували тиждень, а потім ще через певний період, ще розпльовини були».
Організувати такий захід мріяла давно, бо традиціями зацікавилася ще під час навчання, розповіла етнографиня Оксана Кулик.
«Ми вирішили з однодумцями відтворити, зробити реконструкцію частин весілля і далі продовжувати в цьому напрямку, тому що молодь не знає, як воно відбувалося, а храм — це те місце, яке об'єднує.
На заході виконала роль свахи.
«Місія свахи — порядок найголовніше, щоб не побилися два потяги: молодого і потяг молодої. Щоб всі цілувалися, обіймалися і святкували. Одягання молодих, рушники, благословення, пришивання вінця, покривання і пригощання короваєм».
Такі заходи у соборі не заборонені, а навпаки допомагають показати справжні українські традиції, зазначив священник Свято-Михайлівського кафедрального гарнізонного собору Володимир Рідний.
«Проведення таких культурних заходів, які присвячені духовним темам в храмах, в церковних громадах, вони дуже доречні, тому що вони доповнюють наше духовне багатство. Тому що вони дають пізнати нам все те, що століттями в нас українців намагалися викорінити, нашу ідентичність, в тому числі культурну ідентичність».
реклама
