20 жовтня виповнилося 140 років з дня народження Якова Водяного – видатного смілянина, українського патріота, військового діяча та повстанського отамана. А ще – командира бойової дружини партії есерів, одного з організаторів Вільного українського козацтва, драматурга, підприємця, розвідника УНР. Постать Водяного настільки різнопланова, неординарна і колоритна, а життя таке бурхливе й наповнене пригодами, що про нього можна би було писати романи і знімати серіали. Судіть самі: народився він в багатодітній родині чоботаря, який, кажуть, робив і карети, в невеликому, по суті, єврейському містечку Смілі. Вивчився на вчителя, але обрав не затишні шкільні класи, а боротьбу з самодержавством, українське відродження. Звісно, не забарилися арешти, Лук’янівська в’язниця в Києві, заслання до далекого Наримського краю. Він утікав, знову був заарештований і відправлений до Сибіру, зрештою, втік через Японію аж до Австралії. Там отримав громадянство цієї країни-континенту, працював на меблевій фабриці, потім заснував торгову фірму і став підприємцем. Та тільки дізнався про зречення російського імператора, відразу повернувся в Україну. Бо відчув – це його і України шанс стати вільними. Не випадково Водяний долучився до створення вільного козацтва, з якого, по суті, вийшли всі збройні формування УНР. Восени 2017 року на зібранні практично всіх українців Сміли його обрали полковником.
А в лютому 1918-го, як один командирів, Яків Водяний брав безпосередню участь у розгромі на станції Бобринська (нині імені Тараса Шевченка), що в його рідній Смілі, більшовицьких військ, якими командував кат України Михайло Муравйов. Той змушений був тікати, переодягнувшись у жіночий одяг.
Тут відбувся бій вільних козаків з бандами Муравйова
Ця перемога мала не лише військове значення. Вона продемонструвала, що українці здатні самоорганізуватися, об’єднувати сили й успішно протистояти величезній хижій державі, яка, як і нині, прагнула силою підкорити Україну. Тобто, одна зі славних сторінок боротьби за українську незалежність була написана на смілянській землі.
Однак подальша доля Якова Водяного складалася досить драматично: у 1919 році він опинився в руках більшовицьких каральних органів, однак зумів утекти з-під розстрілу. У 1921 році очолював один із повстанських загонів у районі Холодного Яру, діючи спільно з іншими отаманами, які продовжували збройний опір радянській владі. Та у травні 1922 року йому довелося нелегально перейти кордон із Польщею. На тому етапі Українську Революцію зуміла знекровити москва.
В еміграції Яків Водяний працював у кооперативних і страхових товариствах, писав спогади про українські визвольні змагання, займався літературною творчістю. Його перу належать драматичні твори, зокрема „Право сваволі” та „Холодний Яр”.
З кінця 1920-х років Водяний співпрацює із розвідувальними структурами Державного Центру УНР в еміграції, сприяє поширенню українських видань та матеріалів, спрямованих проти більшовицького режиму. Москва добре розуміла небезпеку таких людей. За ним стежили, про що свідчать розсекречені документи ДПУ-НКВС, які нині зберігаються в архівах української розвідки. Чекісти особливо ненавиділи Водяного за те, що він особисто розстрілював полонених московських завойовників. Вони навіть намагалися заманити його на радянську територію листами від імені давніх знайомих, змальовуючи нібито щасливе життя під більшовицькою владою.
Те, чого радянські каральні органи не могли домогтися роками, стало можливим після вторгнення червоної армії до Польщі у вересні 1939 року.
27 вересня Якова Водяного заарештували. 7 лютого 1940 року він постав перед військовим трибуналом у Києві. Та навіть перед загрозою смерті не відмовився від своєї діяльності на користь УНР, відкрито визнав, що усвідомлював завдання української розвідки, назвавши її „таємною війною”, учасником якої був. Вирок був передбачуваним – 10 травня 1940 року Якова Михайловича Водяного стратили в Києві. Йому було лише 53 роки.
Захисник України Ігор Гаврищишин з когорти продовжувачів справи Водяного
З нагоди ювілею видатного діяча визвольного руху України пам’ять про нього було вшановано на його Батьківщині біля 250-річного дуба названого на честь Якова Водяного. Дуб був свідком пам’ятного бою проти більшовиків і зараз гордо височить над пероном північного вокзалу станції ім. Тараса Шевченка. Громадські активісти, представники козацтва, смілянської міської влади, управління освіти, молоді та спорту, духовенства, педагоги закладів освіти міста, учнівська молодь, працівники закладів культури зібралися козацьким колом біля живого пам’ятника Герою. Лунали промови про героїчне життя Якова Водяного, про його незламну любов до України, боротьбу й жертовність. На честь ювіляра лунали також зворушливі авторські поезії і пісні у виконанні вихованців смілянського дитячого будинку-інтернату.
Присутні поклали живі квіти до пам’ятного знака на честь перемоги українського Вільного козацтва, який теж увічнює пам’ять про славетного смілянина. Співорганізаторами зворушливого заходу були Віктор Шевчук – педагог, наказний отаман громадської організації „Смілянська сотня ім. Василя Бурки Українського вільного козацтва” та ветеран війни з росією, керівник громадської організації „Територія гідності” Анатолій Терещенко.
А 24 жовтня вже в міському Будинку культури відбувся історико-просвітницький захід „Сміла Incognita”, присвячений ювілею Якова Водяного. „Сміла Incognita” – то спільний проект місцевої газети „Сміла” та знову ж ГО „Територія гідності”, метою якого є відкриття маловідомих сторінок минувшини України. До проведення заходу долучилися також відділ культури міста (фінансова та організаційна підтримка), а також представник міськвиконкому Олександр Головченко. Вів захід Анатолій Терещенко.
Ну а безпосередніми учасниками були ще й такі відомі в Україні люди, як Роман Коваль – письменник, дослідник українського визвольного руху, президент історичного клубу „Холодний Яр”; Валентина Коваленко – відома письменниця, літературознавиця, лавреатка численних літературних премій; Сергій Василюк – знаний український музикант, лідер гурту „Тінь Сонця”, який нині зі зброєю в руках захищає Україну від московської орди; Леся Козенко – українська акторка і громадська діячка; Ігор Гаврищишин – ветеран російсько-української війни, учасник боїв за Бахмут. Їхні виступи були пронизливі, щирі і пізнавальні. Та й узагалі, хто ще так глибоко і цікаво, як Роман Коваль, може розповісти про Героя визвольних змагань! І хто, як не учасник війни з росією, може аргументовано провести паралель між подіями сторічної давнини і нинішніми!
На вшануваннях у Смілі можна було придбати книги історичного клубу „Холодний Яр”
Доречними і зворушливими були й пісні у виконанні народного аматорського ансамблю козацької пісні „Заграва” Смілянського МБК. А що вже казати про великий виступ Сергія Василюка, який став апофеозом вшанувань, вагомим аргументом нашої нескореності, самовідданості і тяглості у боротьбі за свободу. Він, до речі, натхненно виконав і прекрасну пісню „Батько Водяний”, яку на слова Віктора Шевчука написав композитор зі Сміли Володимир Петрусевич. Якщо вже такі видатні співаки захищають Україну, її ніколи не здолати. На очах у присутніх бриніли сльози катарсису. А останні дві пісні, написані відомим композитором і виконавцем з Черкащини, ветераном війни Василем (Живосилом) Лютим, „Мчать козаки” і „Меч Арея” зала взагалі слухала стоячи. Шкода що на цьому щемливому патріотичному заході, як і на вшануваннях біля дуба Якова Водяного, не було школярів. Як на мене, то велика помилка керівників управління освіти Сміли.
Звісно, щоби наші захисники як слід били знавіснілого ворога, їм потрібна всенародна підтримка. І не лише моральна. Тож Сергій Василюк повернеться до своїх побратимів на Запорізькому напрямку не з порожніми руками, а з генератором і зарядною станцією EcoFlow, яку допоміг придбати підрозділу, в якому він служить, виконком смілянської міської ради. Окрім того, присутні зібрали 11 тисяч 650 гривень пожертвувань. З них тисячу передала онука Якова Водяного Світлана, яка живе у Вінниці. Отакий зв’язок поколінь…
Олександр Вівчарик,
Фото автора
реклама
