7 липня у Києві перестало битися серце Володимира Чучупака, сина козака полку гайдамаків і племінника головного отамана Холодного Яру.
Володимир Дем’янович народився 18 червня 1927 року у селі Мельники Чигиринського району Черкащини. Його батько, Дем’ян Степанович, козак полку гайдамаків Холодного Яру, єдиний з п’яти братів Чучупаків, який вижив у вирі кривавої боротьби і жахливих репресій, що впали на їхній рід, рідне село, всю Україну. Він єдиний зі Степановичів, хто пустив чоловічу гілочку Чучупаківського роду. Сина назвав Володимиром.
Володимир Дем’янович разом із дружиною Зоєю Василівною Скалько 12 червня 1973 р. привели у світ сина Сергія, а той із дружиною Наталкою 18 грудня 2004 р. пустив козакувати ще одного хлопця – Владислава. Отак і збереглося це знамените повстанське прізвище Чучупак, яке в добу революції шанобливо промовляли люди і як нечистий ладану боялись нелюди-більшовики.
Володимир Дем’янович має й дочку Олену, яка у шлюбі з Олегом Горбаченком народила Артема і Дарину. Всі вони пишаються, що є нашадками знаменитого повстанського роду.
Володимир Дем’янович – чиста, сором’язлива, делікатна людина, кришталево чесна, непідкупна і принципова. Такою була і Лідія Петрівна Чучупак-Завалішина, його двоюрідна сестра, дочка начальника штабу полку гайдамаків Холодного Яру.
На моє прохання він створив два чудові портрети – письменника Юрія Горліса-Горського та отамана Андрія Гулого-Гуленка. Ці роботи високо оцінив український скульптор Михайло Горловий. Сам же Володимир Дем’янович ніколи своїми успіхами не похвалиться, про подвиги дядьків та батька не розповідатиме. Тому що своїх не прийнято хвалити. За козацькою традицією слово добре краще сказати про інших – якщо вони на те заслуговують!
2011 року з режисером телеканалу “Культура” Олександром Домбровським ми зняли документальний фільм “Пам’яті шляхетних”, одним з героїв якого був Володимир Чучупак.
Не дочекався Володимир Чучупак торжества української правди, а все ж разом з батьком дочекалися проголошення Самостійної України та ще й прожив в Українській державі понад 20 літ. Це великий привілей для представника роду, майже повністю винищеного в боротьбі за нашу державу. Хто зна, може, колись справедливість знайде дорогу й до Чучупаківського роду-родини, коли держава українська, за яку боролися і полягли Чучупаки, вшанує їх на державному рівні. Вічна Їм слава, а Вам, дорогий пане Володимире, – уклін за те, що гідно пронесли скрізь небезпеки славне прізвище Чучупаків!
Вічна пам’ять!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” - Роман Коваль
* передрук з сайту "Козацький край"
