На Черкащині готуються до ювілею Шевченка: «Всі країни живуть із туризму, а ми картоплю садимо»

На батьківщині Тараса Шевченка – у селах Шевченкове, Моринці та Будище Звенигородського району Черкащини 9 березня відзначатимуть 200-річчя з дня народження поета. На підготовку до ювілею витратили близько 41 млн грн, пише «Газета по-українськи».

– Візьміть сала, Федорівна,– каже, стоячи за прилавком у центрі Шевченкового, 50-річний Олександр Федьорко. Тут розташована дирекція заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Є музей Кобзаря, могили його батьків, хата. Готуватися до святкування почали торік.

– Мені не треба, – відповідає 77-річна Галина Добровольська. Її дівоче прізвище – Шевченко. Далека родичка Тараса Григоровича. – На 9-те число що у нас тут буде?

– Федорович хотів приїхати, поки не втік. Чув, що тепер усі свята відміняються, – каже Федьорко.

– Це вони бояться, щоб не було скупчень людей. Приїде якийсь, кине гранату у клуб. Тепер так. Спати не можу, до чотирьох ранку дивлюся про Крим. – Добровольська чекає, поки відкриють пошту, йде за посилкою з книжками.

На музеї Шевченка висить оголошення «Ведуться реставраційні роботи». Поряд адмінбудівля. На добротних вхідних дверях поки що не обдерли целофану. Вікна нові, пластикові, під дерево.

– На благоустрій виділили мільйон 200 тисяч гривень. Зробили меморіальну алею, поклали плитку, оновили лавки, освітлення, – говорить 56-річний директор музею Богдан Писар. – Відремонтували приміщення котельні. На це пішло 450 тисяч. А на ремонт музею гроші не дали. Там треба встановити сучасну систему кондиціонування. Влітку від спеки відвідувачі втрачають свідомість.

З унікальних експонатів показує стіл і лаву з батьківської хати Тараса Шевченка.

Село Будище – за 2 км від Шевченкового. Між ними – гарна асфальтна дорога. Маєток пана Енгельгардта, де малий Тарас козачкував, – на околиці села. На реставрацію мали спрямувати 17,6 млн грн, за офіційною інформацією.

Ворота старі, ковані. Алея викладена новою бруківкою – місцями криво, деяка просідає. Далі, до будинку – гранітна. Накрита целофаном, щоб не бруднилася. На даху двоє чоловіків стелять утеплювач.

– Ми тут із жовтня, – говорить 45-річний Олександр із сусіднього села Тарасівка. – Кришу перекрили польською бляхою. Плитка дуже дорога, 10 гривень брусочок. Мали закінчити до 22 травня, а все заморожують на два місяці. Чи розморозять потім, хтозна.

– Треба Тулуба шукати. Кажуть, 130 мільйонів украв, – рудий робітник років 45 палить на камені біля котлована, що веде до дому.

За старою спорудою роблять прибудову.

– Кажуть, Янукович помер, – додає робітник із даху, коли прощаємося. – Як не помер? То напишіть, що вже йому всьо, може бути швидше.

У селі Моринці діє реконструйована родинна садиба, в якій 1814 року народився Тарас Шевченко. Є хата діда – Якима Бойка, батьківська хата і кузня.

– Хлопці, куди пішли? Хто платитиме? – каже до туристів працівник музею. Вхід для дорослих коштує 5 грн, для дітей – 3.

Хати і кузня помазані глиною, під новими солом'яними стріхами.

– Наскільки грандіозне святкування мало бути, не знає ніхто, – говорить 49-річний Станіслав Суржко з музею. – Янукович мав бути. Приїжджала протокольна комісія 20 лютого. Сказали, екскурсію зжати до 15 хвилин.

У дворі батьківської хати ростуть дві черешні.

– Оцю, що ближче, садив Кучма, а ту біля воріт – Ющенко, – розповідає Станіслав Володимирович. – Туристи ягоди об'їдають, дуже тішаться з того, що президентські. Алею на пагорбі весь Кабмін садив із Єхануровим (Юрій Єхануров, прем'єр-міністр у 2005-2006 роках за президентства Віктора Ющенка, – ред.)

Недалеко від центру села – Хата чумака. Восени торік був скандал через її реконструкцію. У майстра, який відновлював, не було дозволів на роботу. З бюджету мали спрямувати 700 тис. грн.

На хаті – новий очерет, підведена призьба. Двері відчиняє 63-річний майстер Віктор Зорькін.

– Хата стоїть? У доброму стані? – він розібрав її, гнилі колоди замінив новими і склав знов.

Із сіней двоє дверей: одні – в комору, там – дерев'яні ночви, ярмо для волів. Інші – в кімнату. Тут піч із Петриківським розписом. Усередині тепло.

– Кожний рік на Тарасові дні виділяли гроші. Приїжджали із Звенигородки, позаглядають, дірку соломою запхають, щось замажуть, а грошики прикарманять, – каже. – Брався її розбирати, бо знав, що складу. Сьогодні дзвонили з відділу капітального будівництва: не будуй нічого, бо грошей нема. Знав, що так буде. Надіюся, новий міністр культури приїде і поможе. Очерет привезли з Австралії, курник роблю.

На лавах – ескізи комплексу, який має бути навколо хати.

– Двір розстроїти можна, поставити сушарки, хлів для волів, – показує креслення Віктор Петрович. – Тут має бути діючий музей. Посадити гончарів, майстрів усяких – і хай працюють. Усі країни живуть із туризму. А ми картоплю садимо.