«Боротися треба за кожного полоненого!» – Валерій Макєєв (ВІДЕО)

Сто днів у полоні провів черкаський правозахисник та волонтер Валерій Макєєв. На волю він потрапив лише нещодавно. Про те, як вдалося пережити  ці непрості сто днів, Валерій Макєєв розповів виданню «Про все».

«Розмовляти в камері було небезпечно»

Сьогодні він уже в Черкасах. У зону АТО їздив волонтером, щоб забрати із полону військовополонених.

– Мова йшла про специфічний обмін: мав бути особисто я, а також журналісти, які потім все б висвітлили. У мене були паролі й позивні. Та, як кажуть –  окопи, іноді, наказів  не чують, – пригадує Валерій Макєєв.

Валерій Макеєв до затримання

На одному з блокпостів в Луганській області ні паролі, ні позивні не подіяли і черкащанина разом з командою взяли в полон.

– Місто Лутугіно  – це остання точка, контрольована українцями, з якої я виїхав о 7:25 16 серпня. У Первозвановці, що за двадцять кілометрів від Лутугіно,  мала відбутися зустріч із приймаючою стороною.  Та на шляху до цього населеного пункту нас затримали, – продовжує правозахисник.

Спершу  полонених тримали у підвалі, а згодом перевезли до міста Ровеньки, де базувався один з військових підрозділів ополченців.

– Мабуть, днів п’ятдесят про нас ніхто нічого не знав,  нас навіть з камер не випускали, більше того – розмовляти між собою було також небезпечно. Лише на 49 день розпочали розбиратися в ситуації, хто та куди  їхав, – говорить Валерій Макєєв.

Звістка про Україну – це кайф

Про своє утримання на ворожій території, а також про допити пан Валерій говорить небагато, побоюється, що своїми словами може зашкодити тим, хто ще й досі у неволі.

– Полон – дуже важка річ. Там навіть матрац –  це вже велика розкіш, – згадує про свої сто днів волонтер.

Він розповідає, що у неволі найважче, коли  ЛНРівці давлять словами: «Ви нікому не потрібні, вас не хочуть обмінювати, а може вашої держави взагалі вже немає». Валерію вдавалося триматися й не піддаватися психологічному тиску.

– Перші звісточки про те, що з Україною все нормально, ми отримали аж 10 жовтня, випадково почувши радіо 24 з інформацією про парламентські вибори. Це був такий кайф, коли ми довідалися, що в Україні проходять вибори. Тоді в камері навіть гімн тихенько заспівали,  – пригадує волонтер.

Будучи в полоні, Валерій Макєєв зрозумів і ставлення ЛНРівців до волонтерів:

– У них волонтерство прирівнюється до військової діяльності. Вважають, що якби не волонтери, то і військових також не було б. Мені навіть казали, що є спеціальні рейди за волонтерами для їхнього залякування.

У середині жовтня Валерій потрапив у лікарню, щоправда не каже, чому його туди доставили.

– У лікарні лежали поранені з обох сторін. Вражали речі, коли в палату з нашими айдарівціми, які потрапили в полон, заходили поранені ополченці. З одного боку було видно агресію, але через кілька годин розмов емоції вщухали і всі розповідали, чому пішли воювати, – говорить Валерій.

«Боротися треба за кожного полоненного»

Потрапити на волю Валерію Макєєву допоміг міжнародний Червоний Хрест, а також семирічна внучка, яка в ефірі телеканалу ICTV просила відпустити дідуся додому. «Якби не ти, то мене б уже не було», – сказав внучці Валерій, повернувшись  в Черкаси.

– У списки на обмін мене поставили ще 3 жовтня, але передали тільки 23 листопада. За тиждень до визволення сказали, що віддають мене просто так, без обміну, але вимагали присутності високопосадовця, – каже правозахисник.

Для передачі Валерія обидві сторони на три години припинили вогонь.

Після ста днів неволі Валерій Макєєв не збирається припиняти волонтерську роботу, й сьогодні у його планах максимальна діяльність по визволенню наших полонених.

– Якщо вдасться звільнити хоча б одну особу, то і це вже буде результатом, – переконаний волонтер. – А боротися треба за кожного.

Дивіться також відео програми ЕКСПОЗИЦІЯ з громадським діячем, правозахисником, членом Виконавчого комітету Черкаської міської ради Валерієм Макєєвим.