Українські інтелектуали заявили в Черкасах, що створюватимуть «справжню партію»

Підбити «проміжні підсумки» того, що відбувається з Україною впродовж останніх півтора року – таке завдання поставили перед собою українські інтелектуали, які згуртувалися навколо львівського культурологічного часопису «Ї».

Сьогодні вони завітали до Черкас, щоб презентувати щойно виданий альманах «Україна 2015 – завдання нової країни», до якого ввійшло 30 публікацій, присвячених шляхам подальшого розвитку нашої держави.

– Прийшов час запитати, чи туди ми рухаємося й чи відбулися в Україні якісь зміни, – зазначив під час прес-конференції політолог, редактор часопису «Ї» Тарас Возняк. – Ви пам’ятаєте, що після перемоги в 2004 році першого Майдану й обрання в 2005 році Президента Ющенка всі розійшлися по хатах садити картоплю. Натомість через два роки помітили, що результат – невтішний. Якщо ми повторимо цю помилку, то результат буде ще гірший: прийде не якийсь «Янукович-2», а «Путін-1».

Пан Возняк розповів, що підготовка альманаху розпочалася ще до Революції Гідності. В ньому зібрано концепції українських інтелектуалів про те, якою має бути Україна.

– Без внутрішньої модернізації, без реформ Україна може не вижити: вона не виграє війну, не збереже інтелект усередині країни й не витримає конкурентної боротьби у світі, – переконаний політик, громадський діяч, народний депутат кількох скликань Тарас Стецьків. – Якщо запитати, чи є в Україні бачення, як міняти країну, то наша відповідь на це запитання ствердна. І наш альманах є доказом цього. В нас немає відповіді на інше запитання: чи здатна сучасна еліта це зробити? Тому для нас критично важливо змусити, спонукати чинну українську еліту йти на непопулярні, рішучі реформи. Робити це має суспільство.

На переконання пана Стецьківа, єдиним інструментом суспільства для цього є політичні партії. Й тому в Україні є потреба створення добрих, правильних, ідеологічно мотивованих партій. Адже жодна з «партій», які присутні у «вищій лізі української політики», власне партією не є: це, ймовірніше, телевізійні проекти, виведені на екрани перед виборами. Вони не мають власної ідеології, членської бази, не ведуть партійної роботи, а тримаються на авторитеті лідерів. Оскільки в Україні немає доброї політичної системи, державою й далі керують олігархи.

– Сьогодні вони вивели «в телевізор» одні бренди. Завтра, коли ці бренди втратять популярність, їх приберуть і виведуть інші. А люди голосуватимуть, бо не мають альтернативи. Тому ми шукаємо однодумців щодо створення в країні добрих політичних партій, – наголосив пан Стецьків. – Одна це буде партія чи кілька – треба визначатися. Але миритися з нинішньою ситуацією не можна. Фейкові проекти не приведуть Україну в Європу.

Фінансист Віктор Жердицький наголосив, що нинішні партії «належать» якійсь окремі особі чи групі осіб, а не є об’єднанням людей.

«Це – своєрідні приватні підприємства», – зазначив банкір.

Натомість, суспільству потрібна політична організація, яка протягом багатьох років наполегливо працюватиме над розбудовою країни.

Незалежний дослідник Тарас Плахтій зазначив, що наявні політичні партії не працюють, оскільки підпадають під дію «Залізного закону олігархізації» Роберта Міхельса. Цей закон, сформульований сто років тому, полягає в тому, що в організаціях, незалежно від початкової демократичності, з часом формується керівне ядро, яке концентрує владу у своїх руках. Таким чином, партію врешті використовує вузьке коло людей для задоволення власних інтересів. Подолати цей закон і покликана діяльність кола інтелектуалів, відображена в альманаху «Україна 2015 – завдання нової країни».

Серед рецептів – зміна законодавства про партії, щоб їхня політична структура мала не ієрархічну, а демократичну структуру. Продуктом діяльності партії має бути не тільки перемога на виборах, а й вироблення стратегії розвитку як країни, регіону, так і окремих населених пунктів. Саме такі стратегії мають конкурувати за голоси виборців. Партійні активісти працюватимуть не задля заробляння грошей, а задля самореалізації. Основою ж фінансування «справжніх» партій мають бути пожертви не олігархів, а представників середнього класу.