У селі Петровського Драбівського району Черкаської області 23 липня ховають 51-річну Лоліту Роженцову. У цей час у селі Новоукраїнка сусіднього Чорнобаївського району хоронять 59-річного Григорія Андрієвського. Вони загинули на дамбі Кременчуцького водосховища під Черкасами. Подробиці страшного ДТП подає "Газета по-українськи".
По обіді 20 липня "Рено Лоґан" виїхало на зустрічну смугу і зіткнулося в лоб із "ладою"-"сімкою". Двоє людей загинули, восьмеро скалічилися. Шістьох відвезли в лікарню №3 Черкас.
Побиті машини стоять 20 липня на дамбі через Кременчуцьке водосховище за Черкасами. У ”Рено” загинула матір восьми дітей
— Це мого чоловіка поховали, — каже 55-річна Ольга Андрієвська. Вона лежить у травматологічному відділенні. — Саме болюче, що я не змогла проводити його в останню путь.
Андрієвські їхали "ладою" в Черкаси.
— Випроважали дочку з зятьом і онуком. Вони вже вісім років в Італії, — продовжує. — Чоловік сидів за рульом, зять — рядом. Ми з дочкою і онуком — ззаду. Виїхали на дамбу, усе нормально. Я плакала, що діти від'їжджають, доця мене обняла. Потім помню вже як витягували на асфальт. Бачу, рука Гриші висить. Кричу міліціонерам: робіть щось! А вони: "Йому вже ніхто не поможе". Нас усіх у больницю забрали.
Медсестра робить Ользі Адрієвській укол.
Ольга Андрієвська лежить у травматологічному відділенні лікарні №3 Черкас. Вона не змогла поїхати на похорони чоловіка (фото - "Газета по-українськи")
— Оце так приїхали маму на пенсію виряджать, — витирає сльози. — Батька втратили. Йому на той рік 11 травня на пенсію. Був у мене золотий хазяїн, добрий і трудяга. Такого чоловіка рідко де знайдеш. 37 років прожили душа в душу. Навіть ніякого передчуття не було. Якось були завелися. А Гриша: "Ти подумай, як тобі буде без мене. Ти ще за мною плакатимеш". Хай би він був і поламаний, ми б його на руках носили, із ложечки годували. Якби тільки живий.
У "Рено Лоґан" їхали семеро. Водій Микола Роженцов задрімав за кермом і виїхав на зустрічну.
— Роженцови — це мої свати, — каже 47-річна Надія Зелюк із села Петровського. Вона їхала в "рено". — Ми їхали з Черкас. Коля з Лолітою і двома прийомними синами, я і ще одна жіночка з дитиною. Заїхали на Дніпро, покупалися. Діти раділи. На мосту ще балакали. А тоді якось усі заснули. На дамбі Коля хотів знайти ширшу дорогу, щоб перепочити. І задрімав.
Надія Іванівна прокинулася після удару.
— Лоліта з Кольою так ловко жили, як ніхто в селі, — продовжує. — Коля хороший, узагалі не п'є. Усім помагає, навіть якщо й серед ночі хтось попросить відвезти. У них із Лолітою четверо своїх і четверо прийомних дітей. Тепер Коля себе винить. У рідних і прийомних дітей пробачення просив. У селі ніхто його не звинувачує. Кажуть, щоб тримався, бо дітей до ума треба доводить. Прийомних двох дівчаток поки що забрали в притулок. Хлопчики ще в лікарні, плакали за мамою. Коля хоче, щоб усі з ним були.
