Переселенка хоче «переманити» до черкаського пансіонату подругу з Луганська

До міжнародного дня людей похилого віку, який відзначають 1 жовтня, «Прочерк» вирішив поцікавитись, як нині живуть черкащани у закладах для людей похилого віку. Для цього завітали до геріатричного пансіонату.

Директор закладу Сергій Шевчук говорить, що свято без уваги залишити не могли, хоча специфіка геріатричного пансіонату в тому, що тут знаходяться здебільшого інваліди, ветерани та учасники війни, а не лише люди похилого віку. Усього пансіонат  розрахований на 160 місць, зараз у закладі 147 підопічних, двоє з яких – переселенці з Донбасу. Для створення комфортного перебування стареньких у пансіонаті працюють 135 працівників.

– Звичайно, ми відзначили свято, запросили студентів медичного коледжу зі святковим концертом, були присутні представники облдержадміністрації та обласної ради. Потім для підопічних влаштували святковий обід, ввечері – святкову вечерю. Всі задоволені, в гарному настрої, – говорить директор пансіонату.

Сергій Васильович у підготовці святкового заходу завдячує підприємцям, котрі регулярно допомагають закладу.

– Наші спонсори, підприємства, надали нам транспорт, допомогли з продуктами. Так само допомагає нам міська та обласна податкові служби. Завжди відгукуються на прохання. Зрозуміло, що зараз складна ситуація в країні і все, що зроблено у пансіонаті, – це, здебільшого, за рахунок спонсорських коштів. Багато робимо і своїми руками.

До прикладу, пан Сергій говорить, що оздоблення прилеглої до пансіонату території – це справа рук працівників закладу. Там і імпровізовані кринички, і дерев’яні хатинки, і тин з хенд-мейдом від працівниць.

– Ось, зробили дерев’яний стіл. Скільки такий буде коштувати? Тисячі дві, не менше. Ми поїхали в лісгосп, попросили дошки, зробили стіл. Так само лавочки. Раніше стояли старі, зараз зробили з гарного матеріалу красиві масивні лави – зовсім інший вигляд. Ще хочемо зробити альтанку, бо хлопці люблять грати в шахи, в доміно, щоб їм було зручно.

За останній рік, говорить директор, змін зазнав не лише двір, а й сама будівля закладу. Ремонт інгаляційного кабінету, душової кімнати, кімнати для зустрічей, де гості можуть навіть ночувати, капітальні та косметичні роботи кімнат підопічних робили самі працівники, щоб заощадити.

– Ну а що, наш водій, наприклад, гарно кладе плитку. Навіщо комусь платити? – без зайвих слів пояснює Сергій Васильович.

Крім усього іншого, черкаський пансіонат здатен і сам заробляти кошти. У закладі діє медико-соціальний реабілітаційний центр, де на платній основі можуть лікуватись не тільки жителі Черкащини, а й жителі інших областей. Реабілітаційний центр розрахований на 25 пацієнтів. Однак, головна мета – це забезпечити комфортне проживання своїх постійних підопічних.

Про те, як їй живеться в закладі розповідає, інвалід дитинства Віра Полікарпівна, яка завдяки родичам переїхала до черкаського пансіонату з Луганська. У Луганському пансіонаті вона жила з 2006 року, у Черкасах – 10 місяців.

– Нам провели дуже гарний захід, концерт, всім сподобалось. Та і взагалі тут добре, вільно. Головне, що немає війни. У Луганському пансіонаті теж було добре, але обставини змусили поїхати. Рада, що потрапила сюди. Дуже гарні тут люди. Ставлення людей дивує. Наприклад, усі звертаються на «Ви». Навіть ті, хто старші за віком. Мені це дивно, бо в Луганську було все зовсім по-іншому, – каже жінка.

Там, у Луганську, Віра Полікарпівна має чимало друзів, з якими часто спілкується. А одну із подруг хоче навіть «переманити» до себе. Труднощі лише в тому, щоб виїхати з Луганська.

Керівництво черкаського пансіонату зовсім не заперечує. Навпаки, Сергій Васильович говорить, що жінку тут з радістю зустрінуть і обов’язково поселять двох подруг в одній кімнаті.