На все село тут сьогодні знайдеться хіба п’ятеро коней. Хоча, за словами Володимира Васильовича, ще якісь шість років тому в Чапаєвці Золотоніського району їх тримали не менше двадцяти. Про Володимира Гая та його Маргаритку розповідає обласна газета «Нова Доба» у добірці матеріалів «І друг, і транспорт».
– Що й казати, кінь – задоволення не з дешевих. Корми дорогі. Лише сіна на зиму потрібно заготовити не менше двох тонн. Оскільки ж сінокосів як таких практично не лишилося, багатьом навіть те доводиться купувати. А тонна коштує – близько тисячі гривень, – пояснює фінансову сторону питання Володимир Гай.Доки розмовляємо, «витратна стаття» – 9-річна руда кобила Маргаритка – безтурботно пасеться неподалік і навіть вухом не пряде. З усього видно, що життя в родині Гаїв їй ще й як до вподоби.
– Коли взяли з ферми, була трохи зачухана, але зараз, як бачте, справненька, – з усмішкою стверджує господар. – Ми її не перевантажуємо, город не оремо. Просто немає такої потреби, хоча кобила в нас усього навчена й спокійно могла б ходити в плузі.
Натомість до службових обов’язків Маргаритки входить перевезти з городу врожай чи неформатний вантаж. Інколи вона стає у нагоді і як транспортний засіб. Хоча в цьому частіше її підміняє все ж двоколісний скутер.
– Це наша друга конячка. Першу тримав десять років. З нею нам навіть доводилося гасити лісову пожежу! На той час працював лісником і допомога коня дуже стала в нагоді в небезпечній ситуації, – пригадує господар. – Коли ж кобила захворіла, довелося дорізати. І чесно кажучи, то була трагедія. Адже кінь – майже як член сім’ї.
Дружина Володимира Васильовича підтверджує: Маргаритка й дійсно все розуміє – геть як людина, от тільки сказати не може. Щоправда, інколи воно й на краще, адже й характеру цій конячці не позичати…
– Буває, і вкусить, капосна. А як щось не по її, то навіть запряжена у віз, починає здавати задом куди їй хочеться, –сміється пані Гай.
Господар свою улюбленицю захищає. Стверджує, що немає, певне, розумнішого створіння.
– Коли ввечері забираю з паші, просто кажу їй: «Додому», і вона йде знайомим шляхом. Зайде у двір, води поп’є і повертається в загін на місце. Звісно, треба й пильнувати, бо як десь дірка чи ворота відчинені, то може й до людей у двір скочити, – відзначає господар. – А ще навчилася носом на загоні клямку відкривати, то теж інколи щось собі надумає, вилізе й по двору розгулює.
Попри те, що кінь у селі сьогодні – вже майже рідкість, пан Володимир й надалі збирається утримувати в господі такого помічника.
– Як пішли машини на поля, потреба в конях відпала. Та й не тримають сьогодні в селі великого господарства. І це також одна з причин, – пояснює Володимир Гай. – Але як би там не було, ми звикли тримати коника, і, мабуть, обійтися без баского буде вже нелегко.
