Для уродженця Черкас, полковника Армії УНР (генерал-хорунжого на еміграції) Миколи Шраменка навіть після смерті спокою нема – з’явилася загроза ліквідації його могили на цвинтарі в німецькому Мюнхені, пише "Козацький край".
Як розповів очільник Благодійної ініціативи «Героїка», начальник відділу обліку і збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд, у багатьох країнах світу існує оплата за користування місцем поховання. До таких країн належить і Німеччина, де похована велика кількість представників української політичної еміграції. Кожна могила повинна оплачуватись. Ціни різні. В середньому, для Німеччини, це близько 40 євро на рік. Несплата землекористуванням є підставою для ліквідації могили: спершу знищують надгробний пам’ятник, а потім до могили (поверх наявного поховання) підзахоронюють нову домовину.
Так, загрозлива ситуація склалась і довкола могили поручника (генерал-хорунжого в еміграції) Армії УНР уродженця Поділля Василя Татарського, який похований у м. Інгольштадт, Німеччина. Про це повідомив представник місцевої української громади пан Олег Кратт. Для подовження оренди могили Василя Татарського, терміном на 5 років, необхідно близько 200 євро.
Станом на сьогодні важко підрахувати точну кількість втрачених український військових могил. Однак декілька фактів все ж можна навести. В одному лише Мюнхені у Німеччині, на кладовищі Вальдфрідгоф (Waldfriedhof), де похований черкащанин Микола Шраменко, вже ліквідовані могили:
- підполковника, начальника розвідчого відділу штабу 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Миколи Стечишина (1890 – 1977). Варто відзначити, що сам він зажиття опікувався усіма українськими військовими похованнями у польському Щепйорно – при тому, що був інвалідом, бо втратив на фронті ноги…
- вояка 1-ї УД-УНА Володимира Стечишина (1920 – 1980);
- хорунжого Армії УНР, багатолітнього редактора українських видань у Німеччині «Наше життя», «Українські вісті», «Мета» Павла Котовича (1900 – 1960).
Ці поховання втрачені для України і відновити їх неможливо. Ще низка наших могил у Німеччині буде ліквідована вже найближчим часом.
Петро Ломпас, представник Об’єднання українців у Франконії, виявив, що ще у 2002 р. завершився термін оплати могили полковника (генерал-хорунжого в еміграції) Миколи Шраменка, який протягом багатьох років був міністром військових справ уряду УНР в екзилі. З могили у зв’язку з несплатою вже була демонтована надгробна плита, а сама могила запропонована для нових захоронень – тобто під остаточну ліквідацію. Наразі поховання не знищено – «Героїка» уклала договір з адміністрацією кладовища про оплату оренди на наступних 5 років. Водночас Благодійна ініціатива «Героїка» оголосила про збір коштів для проплати адміністрації цвинтаря. Буквально блискавично знайшлися двоє патріотів, які внесли необхідні 175 євро – переселенець з окупованого Луганська Андрій Лавріненко та українець, що проживає у Варшаві Орест Стець.
Микола Іванович Шраменко (* 25 травня 1891, м. Черкаси — † 14 серпня 1974, м. Мюнхен, Німеччина) — український військовий, громадсько-політичний діяч, полковник Армії УНР, (генерал-хорунжий в еміграції). Народився у м. Черкаси Київської губернії. На військову службу вступив у 1912 р. Останнє звання у царській армії — штабс-капітан.
В українській армії з 1918 р. З липня 1919 р. — помічник командира 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. З вересня 1919 р. — т. в. о. командира 2-го (26-го) Залізничного полку Дієвої армії УНР.
Учасник Першого Зимового походу: помічник командира збірної бригади Київської дивізії. В часі Першого Зимового походу очолював військові делегації до німецьких колоністів та повстанців. Разом з підполковником Климачем Юрієм Олександровичем під загальною орудою М. Омеляновича-Павленка брав дієву участь у боях під Балтою. За участь у Першому Зимовому поході отримав орден Залізного Хреста та звання підполковника. У другій половині 1920 р. — начальник штабу 10-ї бригади 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
На чолі 1-ї збірної бригади (складалася з вояків 4-ї Київської стрілецької дивізії) брав участь у Другому Зимовому поході 04-19 листопада 1921 р.
Станом на 15 вересня 1922 р — командир 4-го Збірного куреня 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. Був секретарем очолюваної ще одним уродженцем Черкащини, генералом Олександром Загродським комісії з вироблення статуту ордена «Залізного Хреста».
На еміграції в 1920-30 роках жив у Польщі, пізніше оселився у Західній Німеччині.
Голова філії УНО в Бреславі, член і секретар Української Національної Ради, член екзильного уряду УНР (керівник ресорту військових справ). З 1967 по 1974 рік очолював військове міністерство закордонного уряду УНР.
Тривалий час був заступником голови Союзу українських вояків.
Помер у м. Вермштат, похований у Мюнхені (Німеччина).
реклама
Коментарі
Поиздевалась пааадруга с особым цинизмом))) Другими словами, бедному ратмику, который и так сегодня обтекает, пожелала оставаться вечно тупым
Тю, то Ратм - це кличка собаки? А я думав, що то звичайний супербезграмотн ий ватан. А для собаки - то ще й непогано написав
В смислі:"Маладєц, рат, тупи дальше"?
Умом рассєю нє панять, аршином общім нє ізмєріть..."
Я дивлюся, "RATM", що тут всі єдіногласно сошлісь во мнєніі, що "в одном мєстє" пишеш якраз ти, ватан!
Перш ніж тупить і "Прочерк" винить у безграмотності - спочатку прибрав би три (!) літери "С" у слові "Черкаси" - бо й так шипиш, як гадюка
Надо так понімать, що ти - лох, раз читать не вмієш
Стрічка RSS коментарів цього запису