18 лютого – День пам’яті загиблих під Дебальцевим

У суботу, 18 лютого, Україна відзначатиме День пам’яті загиблих під час запеклих боїв за Дебальцевський плацдарм у січні-лютому 2015 року. Про це у дописі для «Прочерка» пише науковець із Черкаського обласного краєзнавчого музею Тетяна ГРИГОРЕНКО.

Найгостріша фаза боїв під Дебальцевим тривала майже місяць - з 25 січня до 18 лютого. Це були і перестрілки зі стрілецької зброї, і масовані артилерійські обстріли, і танкові бої. Паралельно цьому в столиці Білорусі Мінську йшли переговори, які завершилися 12 лютого 2015 року підписанням так званого «Мінська-2». Одним з пунктів цих домовленостей передбачалося повне припинення вогню з 15 лютого 2015 року.

Активний наступ збройних формувань сепаратистів на околиці Дебальцевого почався 25 січня. 27 січня бойовики атакували позиції сил АТО у місті Вуглегірськ, що на південний захід від Дебальцевого. Після запеклих боїв українські війська залишили місто, далі – населені пункти Нікішине, Рідкодуб.

Відновити контроль не вдавалося, не вистачало сил, деякі підрозділи просто залишали займані позиції.

Ключовою втратою стало стратегічно важливе Логвинове, після чого пересуватися трасою Артемівськ-Дебальцеве було вже неможливо.

Відведення військ проходило двома основними маршрутами невеликими колонами під прикриттям бойових броньованих машин та артилерії. У бойових умовах повний вихід з Дебальцевого відбувався у кілька етапів і тривав кілька діб. Комусь вдалося вийти з технікою, деякі підрозділи внаслідок засідок або ж бездоріжжя втратили машини й змущені були виходити пішки.

Під час цих бойових дій понад 200 військовослужбовців Збройних Сил України, бійців Національної Гвардії України, правоохоронців та добровольців, віддали своє життя, захищаючи Батьківщину.

Серед загиблих та померлих від поранень, отриманих під час боїв за Дебальцеве, є й черкащани. У другі роковини битви під Дебальцевим згадаймо всіх полеглих у ній поіменно...

Олександр Шевцов

Шевцов Олександр Михайлович народився 24 квітня 1980 року в Тальному. Служив помічником гранатометника у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. На військовій службі перебував з 10 квітня 2014 р. Воював на Луганщині, захищав Луганський аеропорт. Після поранення лікувався в госпіталі, потім знову поїхав на Донбас. Загинув під час російської танкової атаки 24 січня 2015 р. в районі Дебальцевого. Біля с. Нікішино Шахтарського району він з двома товаришами стримували прорив колони російських танків. Усі троє загинули, але ворожі танки не пройшли. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Ігор Бойко

Бойко Ігор Дмитрович, народився 23 серпня 1972 р. в с. Дахнівка Черкаського району. Служив розвідником у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді Збройних сил України.

Був призваний 3 серпня 2014 р. Ще восени був поранений в ногу, але так і не поїхав до госпіталя, через кілька днів, як нога загоїлася, продовжив воювати у підрозділі. Загинув 30 січня 2015 р. під час розвідувальної операції біля селища Рідкодуб Шахтарського району в районі м. Дебальцеве.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня. На честь Ігоря Бойка в Черкасах названо вулицю.

Віталій Вергай

Вергай Віталій Миколайович народився 21 листопада 1969 р. у Черкасах. Навчався у Черкаській середній школі №28, потім вступив до профтехучилища, хотів стати бджолярем. Під час революції гідності був у самообороні Майдану. В кінці серпня 2014 р. пішов добровольцем у 128-у окрему гірсько-піхотну бригаду. Служив на посаді старшого розвідника розвідувального взводу механізованої частини бригади. Сержант Віталій Вергай загинув 6 лютого 2014 р. від розриву міни поблизу селища Рідкодуб Шахтарського району. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно).

Руслан Нищик

Нищик Руслан Петрович народився 24 червня 1991 р. у с. Аврамівка Монастирищенського району. Молодший сержант, військовослужбовець 30- окремої механізованої бригади. 6 лютого 2015 р. загинув під час артилерійського обстрілу терористів поблизу селища Рідкодуб.

27 червня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), а 2 вересня 2015 р. в ЗОШ № 2 Монастирища відкрито меморіальну дошку пам'яті Руслана Нищика.

Анатолій Слонський

Слонський Анатолій Володимирович народився 20 лютого 1975 р. у м. Умань. Він – син депутата Уманської міської ради.

Був мобілізований у вересні 2014-го. Служив водієм у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. 6 лютого 2015-го під час боїв за Дебальцеве, загинув, відбиваючи танкову атаку на блокпосту № 3 під селом Троїцьким.

Протягом двох діб підрозділ відбив кілька танкових атак, захопив два «Урали» та полонив російських найманців. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Віталій Кравченко

Кравченко Віталій Олегович, народився 13 березня 1990 р. у м. Жашків. Навчався у Жашківській школі № 1. Після закінчення школи проходив військову службу в роті Почесної варти Президентського полку.

1 серпня 2014 року був призваний до Збройних Сил України, служив гранатометником механізованого батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. За час проходження служби виконував завдання в Донецькій та Луганській областях. Загинув 7 лютого 2015 р. під час мінометного обстрілу ворогом на взводному опорному пункті. Похований у селі Тетерівка Жашківського району Черкаської області. Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня ( посмертно).

13 березня 2015 року, у день коли Віталію Кравченку мало б виповнитися 25 років, на його честь було встановлено меморіальну дошку на території спеціалізованої школи № 1 міста Жашкова, де він навчався.

Олександр Клочан

Клочан Олександр Вікторович, народився 29 грудня 1992 р. у с. Поташ Маньківського району. Мобілізований у травні 2014 р. Його батько, лісник, у серпні 2014 р теж пішов воювати на схід України. Олександр Клочан служив водієм 101-ї окремої бригада охорони Генерального Штабу. Загинув 7 лютого 2015 р. під час обстрілу базового табору бригади з БМ – 21 «Град» під м. Дебальцево Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Олександр Бердес

Бердес Олександр Миколайович народився 16 вересня 1979 р. у Жашкові. Навчався у Жашківській школі № 3. Згодом продовжив навчання у професійно-технічному училищі № 38 м. Жашків. В 1997 році був призваний до Збройних сил України. Після демобілізації працював у Жашкові.

21 серпня 2014 року був мобілізований до Збройних Сил України та направлений в 30 окрему механізовану бригаду. Зник безвісти 9 лютого 2015 р., коли дві машини 30-ї механізованої бригади попали під обстріл поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між населеними пунктами Дебальцеве і Артемівськ. Олександр Бердес разом із п'ятьма товаришами по службі їхали за боєприпасами до Слов'янська, але бойовики влаштували на дорозі засідку. Згодом в інтернеті з'явилося відео, де було видно як бойовики знущаються над трьома полоненими українськими військовими. Рідні впізнали на цьому відео Олександра.

Як з'ясувалося пізніше, 9 лютого 2015 р. бойовики розстріляли пораненого Олександра Бердеса, Василя Демчука та Павла Плацинського. Тіла вбитих прикопали в лісосмузі неподалік села Логвинове, де згодом волонтери групи «Патріот» знайшли тіла загиблих бійців.

Нагороджений орденом «За мужність» IIІ ступеня (посмертно).

Анатолій Поліщук

Поліщук Анатолій Олександрович, уродженець с. Родниківка Уманського району, був командиром відділення 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас». Загинув 12 лютого 2015 р. біля міста Дебальцеве під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

12 лютого 2016 р. на фасаді Родниківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів відкрили меморіальну дошку на честь загиблого в АТО 39-річного бійця Анатолія Поліщука.

Олег Коваль

Коваль Олег Миколайович народився 30 січня 1972 року в смт Лисянка. Навчався в Лисянській середній школі №2. Після закінчення в 1990 р. вступив до Вищого військово-інженерного училища в Нижньому Новгороді. Звідти, через розпад Радянського Союзу, був переведений до Сімферопольського військового училища. Після закінчення училища офіцер проходив службу в місті Чоп.

З 2010 р. Олег працював у відділі архітектури Чопської міської ради. У серпні 2014 р. пішов добровольцем до Збройних сил України і після військових навчань був зарахований до складу 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади заступником командира батареї по роботі з особовим складом.

Загинув у перший день, так званого, «перемир’я», 16 лютого 2015 р. під час обстрілу з БМ-21 «Град» базового табору 128-ї гірсько-піхотної бригади під м. Дебалцеве. 27 червня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Сергій Гаврилюк

Гаврилюк Сергій Вікторович народився 6 квітня 1985 р. у с. Піківець Уманського району. Мобілізований в серпні 2014-го. Служив старшим солдатом у 15-му окремому гірсько-піхотному батальйоні 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. 16 лютого 2015-го загинув під Дебальцевим внаслідок мінометного обстрілу ВОП (опорного пункту) «Олександр». Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Ігор Щербина

Щербина Ігор Іванович, позивний «Сват» народився 3 липня 1966 р. у с. Іваньки Маньківського району. Полковник, заступник командира 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади

Кадровий військовий, учасник бойових дій під час військового конфлікту в Нагорному Карабасі, у складі миротворчого контингенту перебував у колишній Республіці Югославія.

2007 року звільнився в запас та працював на ДП «Судномех» Київського суднобудівного заводу, потім — начальником відділу з питань цивільного захисту населення Якимівської райдержадміністрації.

В серпні 2014 року був мобілізований до ЗСУ на посаду командира 3-го батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг (раніше 40-й БТО «Кривбас»). Під час спроби прориву конвою з пораненими 16 лютого 2015 р. військовий транспорт підірвався на фугасі на польовій засніженій дорозі поблизу села Новогригорівка одразу на північ від міста Дебальцеве. Полковник дістав тяжких поранень, але сам виповз з машини. Через обстріли його не змогли евакуювати. Коли військові повернулися на поле бою, полковника там вже не було. Певний час вважався зниклим безвісті.

В червні 2015 року за експертизою ДНК ідентифікований серед загиблих. Похований 1 липня 2015 р. у смт. Якимівка Запорізької області.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Микола Белима

Белима Микола Григорович народився 3 грудня 1985 р в с. Лузанівка Кам’янського району. Сержант, боєць 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади. Микола Белима отримав поранення в голову 8 лютого у боях за Дебальцеве. Переніс кілька операцій, але 18 лютого 2015 року помер у госпіталі. Нагороджений орденом «За мужність»IIІ ступеня (посмертно).

В’ячеслав Хорошковський

Хорошковський В’ячеслав Дмитрович народився 18 жовтня 1971 р. у селі Вознесенське Золотоніського району. Старшина, старший інструктор (командир відділення). Військовослужбовець 5-ї роти 2-го батальйону особливого призначення Харківської окремої бригада оперативного призначення Східне ОТО НГУ. З 16 листопада 2014 року був направлений у службове відрядження на Схід України. Зник безвісти 18 лютого 2015 р. під час виходу з зони Дебальцевого. Упізнаний серед загиблих. Бійця посмертно нагородили Почесною грамотою облдержадміністрації та обласної ради та відзнакою «За заслуги перед Черкащиною».

Олег Стукало

Стукало Олег Юрійович народився 16 серпня 1979 р. у  с. Смільчинці Лисянського району. Майор ЗСУ, заступник командира механізованого батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади Загинув під час виходу з оточення у районі м. Дебальцеве 18 лютого 2015 р. (зник безвісти). Упізнаний серед загиблих у березні 2015 р. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Присвоєно звання Почесного громадянина м. Мукачева.

Василь Гриценко

Гриценко Василь Миколайович народився 2 червня 1975 р. у с. Червоний Кут Жашківського району. Закінчив червонокутівську ЗОШ, пройшов строкову військову службу у прикордонних військах України. Певний час служив у Дніпровському районному відділі ГУ МВС Києва.

Проживав у столиці, працював продавцем. Згодом займався підприємницькою діяльністю, був директор фірми з продажу будівельних матеріалів.

Призваний по мобілізаціії до лав Національної гвардії України, сержант, командир відділення 5-ї роти Харківської окремої бригада оперативного призначення Східне ОТО НГУ. 18 лютого 2015 р. зник безвісти під час виводу українських сил з Дебальцевого - за 10 км від села Миронівки у автомобіль МАЗ, що перевозив підрозділ, влучив снаряд.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Похований, як тимчасово невідомий захисник України на запорізькому Кушугумському цвинтарі. Упізнаний за експертизою ДНК. 2 жовтня 2015-р. перепохований на батьківщині з військовими почестями.

Юрій Мельник

Мельник Юрій Вікторович народився 1 січня 1972 р., у с. Коритня Монастирищенського району. Був старшим сержантом, водієм 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

Проживав у с. Вербка Крижопільського району Вінницької області. Проходив дійсну військову службу в навчальному центрі «Десна» у штабі зв'язку.

Працював трактористом, шофером та оператором на елеваторі. Мобілізований 19 червня 2014 р. Спочатку був снайпером у складі 51 бригади. Пройшов Іловайський котел. Після виходу з «котла» проходив лікування у Львові. Після розформування 51-ї бригади переведний у 128-му окрему гірсько-піхотну бригаду водієм автобуса, який виконував перевезення особового складу по блокпостах.

Помер 7 січня 2015 р. через загострення хронічної хвороби перебуваючи в розташуванні бригади в районі м. Дебальцеве, Донецька область. За іншими даними помер у м. Артемівську.

У рамках аналізу бойових дій навколо Дебальцевого Генштаб опублікував такі дані втрат української сторони: за весь період оборони Дебальцевського плацдарму в зоні проведення АТО загинули 136 українських військовослужбовців, ще 331 військовий отримав поранення.

Зокрема, в районі самого Дебальцевого за період з 15 січня по 18 лютого загинули 110 українських військових, 270 солдатів АТО були поранені, сім взято в полон, 18 людей зникли безвісти.