Медіачелендж, «Таємниці козацького міста» (Частина 3)

Медіачелендж «Таємниці козацького міста»

Частина 3

Пошуки скарбу зайшли в глухий кут. Микита за столом біля комп’ютера намагався накидати схему розташування  люків із гербами, міркуючи собі, що ці «мічені» люки по місту не просто так розкидані, треба лише вловити логіку. Перемальовував якісь карти з екрану на аркуші, потім крутив головою, картинно жмакав їх і кидав через усю кімнату у відро для сміття, спеціально для цього принесене з кухні. Важко сказати, що йому подобалося більше – малювати карти чи з виглядом мученика кидати їх у смітник. Аж раптом почувся дзвінок у двері і за хвилину до кімнати зайшов Артем.

Автор – Елеонора Костіна, 8 років, ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я», керівник Ольга Курська

- О, Тьомо, привіт! Ти назад, до нас? – радо зустрів брата Микита.

- Ага, до вас, тільки ненадовго. Чувачок один до нас приїжджає, треба забрати. То, думаю, скористаюся благами цивілізації. А ти що тут – змагання із сміттєболу влаштував? Шукаєш геніальну ідею?

- Ага, а звідки ти знаєш?

- Та так, згадав просто одного інженера, Шухова. Теж сидів, кидався папером, – розповідав Артем, викладаючи речі з великого наплічника, – поки не прийшла прибиральниця, зібрала все те неподобство та й поставила смітник догори дригом у кутку. І тут інженера осінило! Так з’явився його легендарний гіперболоїд, який і досі стоїть тут у вас у Черкасах.

- Хто з’явився?

- Башта ваша водонапірна, гіперболоїдна. Ти що – не знаєш?

Микита стиснув плечима.

- Ех ти, голова-два вуха! Таких у світі всього 11. І в Черкасах найкраще збереглася, до речі. Німці підірвати її хотіли – не змогли. Спересердя чимось таки звалили.

- А навіщо?

- Ну це ж була водонапірна башта, постачала воду на все місто. Стратегічний пункт, як-не-як. Ну і стріляти з неї теж можна. Навіщо ж залишати такий цінний пункт?

- Так зараз її вже немає?

- Та ні, чому ж, здається, є. Не знаю точно, але, по-моєму, вона десь залишилася.

- О, слухай, так а, може, це вона? Йди глянь, – хлопчак відкрив на екрані монітора фото люка з вежею.

- Схожа. А де це ти такі прикольні люки знайшов? Не бачив таких.

- Та так, гуляли з дружбаном, – Микита склав руки на грудях і від гордості й задоволення аж зашарівся трохи.

- О, то ви тут свої пошуки ведете? Знайшли вже щось цікаве?

Микита не витримав і розповів брату про сон і характерника, про давнє городище і герби, щоб не думав, що тільки  в нього розкопки і важливі пошуки.

- Зараз тобі фотку покажу, яку там на горі зробив… – хлопчина почав гортати стрічку соцмережі, бо та фотка мала ще й чимало лайків.

- Так ось! Стоп! – перебив його Артем. – Оце ж, по-моєму, і є та вежа Шухова.

На фотографії у стрічці новин красувалася Ганя на тлі якогось металевого мережива, прикрашеного вгорі чимось на кшталт жовто-блакитного капелюха.

- Точно, вежа. А хто це? Щось її обличчя мені знайоме… – спитав брат.

Микита скривившись, знехотя відповів:

- Ганя з третього. Це ми з нею характерника викликали.

- О, то вона вас, хлопці, обскакала, – підколов Артем і пішов насолоджуватися благами цивілізації до ванни.

Стало досадно – якесь дівчисько знайшло башту раніше, ніж він. І на пагорбі, де городище, теж раніше з’явилася. «А може вона стежить за нами? Раптом і їй характерник снився й розказав, де скарби?», – пронизав здогад Микиту, аж дихання йому забилося. «Треба буде знайти башту і все обстежити. І з Ганею розібратися», – вирішив він про себе, а вголос лише промимрив:

- Подумаєш!

Спересердя закривши усі соцмережі, хотів пограти в танчики, але щось не клеїлося, думки були далеко звідси. Втомившись весь час «помирати» і дуючись на Артема, Микита вирішив поділитися гризотами з Кольком.

Вердикт друга був однозначним:

- Вона точно шукає скарб. І мабуть, ходить за нами назирці. Треба бути обережними. Слухай, а може…

І тут Колько розповів свій геніальний план. Микита був у захваті. Недовго думаючи, пішли шукати руду Ганю. Вона саме гралася у дворі. Тож хлопці тихцем зайняли стратегічну позицію в під’їзді. Як тільки відкривалися двері, вони приходили в повну бойову готовність, і ось нарешті момент настав: «Вона!», – підтвердив, визирнувши, Колько.

- Ну… так… е-е-е… і де той скарб? – намагався бути якомога природнішим Микита.

- Як де – звісно у башті! Тьху, точніше, під баштою, під гіпербор… бор… - тепер від хвилювання заціпило друга.

- Під старою водонапірною баштою – там скарб, – прийшов на допомогу Микита, промовляючи голосно, на весь під’їзд.

- А що це ви тут про скарби розбалакуєте? – клюнула на наживку руда Ганя.

- Про які такі скарби? – вигулькнули з-за спини подруги балакучі Настя і Мілана із сусіднього під’їзду. А це вже у плани хлопців не входило, тому вони поспішили ретируватися:

- Та ні, які скарби, це вам почулося. Ходімо, Микито!

Автор – Роман Шемігон, 9 років, ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я», керівник Ольга Курська

- От халепа, – видихнув Микита, ледь зачинивши за собою двері. – Якщо Ганя зайвого ніколи не скаже, то ці дві сороки можуть розтріщати на весь будинок про скарби. І про нас із тобою.

- Угу, той, недобре якось вийшло. Ну може хоч Ганя тепер не буде вештатися нашими слідами. А то так і скарб проґавимо.

- Слухай, а якщо він і справді захований там під вежею? – раптом осінило Микиту.

- Як під вежею? Ти ж казав, це технічна вежа. Хіба там ховають скарби?

- Не знаю… Але чому вона тоді разом із козаками по всьому місту трапляється? І чого туди, зрештою, Ганя ходила?

- Може вона вже знайшла? Та ні, – тут же заперечив собі Колько. – Тоді б вона так не розпитувала про скарби.

- Так, треба йти до Білоконя. Тільки він може сказати, чи варто там шукати.

- А що ми йому скажемо – що скарб шукаємо?

- Та ні, щось придумаємо, – хитро примружився Микита.

Уже наступного ранку дружно чимчикували до музею. В довгий ящик вирішили не відкладати, бо за кілька днів починалася школа, а скарб іще не знайдений.

Цього разу Білокінь запросив їх до кабінету, наче давніх знайомих. І коли друзі показали йому фото люка з вежею, неспішно повитягував із старих шаф не менш древні папки, з яких в усі боки стирчали пожовклі газетні вирізки та аркуші.

- Ну що, хлопці, грамотні? Читайте, – і простягнув їм замітку на пошарпаному листку.

- У світі таких веж залишилися одиниці. До нас навіть із Німеччини приїжджали її вивчати, то казали, що наша чи не найкраще збереглася.

- А з чого вона зроблена? – здалеку почав Колько.

- З металу, сталева. Тоді ніхто таких не ставив, більше з каменю мурували.  Це було інженерне диво на той час. Але членам серйозної комісії, яка затверджувала макет, сподобався її ажурний вигляд. До того ж, вона була майже в 6 разів дешевша. А стоїть і досі. Якби була кам’яна, то німці б її точно підірвали у 43. А металеву змогли тільки повалити на бік. Тоді добротно робили все. А труби які там були! Казав директор водоканалу, що золото, а не труби.

Золото? Хлопці нашорошили вуха.

- Трубами й досі користуються?

- Хто його знає. Може й так. Це на водоканалі краще спитати.

Хлопці вийшли з музею в сум’ятті. З одного боку, «золоті труби» давали надію. З іншого – вони самі ж проговорилися конкурентці, рудій Гані, про те, де шукати скарб.

- Слухай, пішли до діда Власа, він точно щось знає, – запропонував Микита.

- А хто це?

- Це брат моєї бабусі. Він іноді приходить до неї в гості і розказує прикольні віршики. – Микита помовчав трохи, а потім повільно додав: – Сам пише.

- Де ж ми його знайдемо?

- А він працює на водоканалі, отам, де пам’ятник дяді Вані, знаєш? Здається, обідня перерва в нього з 12 до 13, то вже має бути на місці. Тільки нам треба поспішити, бо в 17.00 вони вже зачиняються.

- Тоді поїхали! Що туди ходить?

- Здається, восьма і дев’ята маршрутки.

- Знач, сядемо на ринку!

Завдання:

1) зробити нестандартну творчу фотографію з вежею і викласти в себе на сторінці з тегами #Скарби_козацького_міста,  #скарби_Черкаси, #бібліотека_пригод, #медіачелендж;

2) знайти зображення вежі на люці, сфотографувати, запостити на своїй сторінці з тегами #Скарби_козацького_міста,  #скарби_Черкаси, #бібліотека_пригод, #медіачелендж;

3) знайти діда Власа і з’ясувати, чи використовують зараз «золоті» труби царських часів; результат відписати на електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду ;

4) отримати від діда Власа таємне повідомлення, розгадати його і надіслати на електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду ;

5) ЗАВДАННЯ-БОНУС (воно необов’язкове, зате оцінюється у 2 бали): намалювати схематичну карту Черкас на основі Гугл-карти та позначити свої маршрути в пошуках скарбу, фото карти таємно скинути на електронку.