Голова Черкаської ОДА Сергій Тулуб привітав жашківське подружжя із 65-річницею весілля: передав вітальну адресу, квіти й плазмовий телевізор.
Фото прес-служби Черкаської ОДА
Учора, в День захисника Вітчизни, 65-річницю спільного життя відзначило подружжя Вербицьких із села Охматова Жашківського району. Навіть своє «залізне» весілля «молодята» святкували як слід: із шампанським і поцілунками під вигуки «гірко» гостей.
– Нехай роки вашого спільно прожитого життя стануть гарним прикладом для ваших нащадків, а життєвий досвід буде набутком для всього українського народу. Зичу вам міцного здоров’я, родинного благополуччя та безхмарного неба над головою, – передав вітання очільника області голова Жашківської райдержадміністрації Олександр Павлов.
Оксана Вербицька розповідає, що 1947 року, на День Радянської армії, одруження ніхто серйозно не планував:
– Та що було багато думати… Молоді були, кохали одне одного, але ж був голод і все якось не до цього… А вийшло все само собою. Звісно ж, я не те, що весільної сукні не мала, не було бодай жодних квітів. На весілля ми з майбутнім чоловіком просто вдягнули чистий святковий одяг. На ті часи вже й це було добре, – пригадує бабуся.
У невеличкій хаті зі скромним, ще радянським інтер’єром, в якій старенькі мешкають вже 37 років, на стінах висять родинні світлини. На них уже дорослі діти – гордість батьків. Подружжя виховало 2 синів, 3 онуків та 2 правнуків, які хоч живуть у Києві, часто приїздять і допомагають по господарству. Один із синів – доктор наук, професор, викладач, онука теж обрала наукову стезю – стала кандидатом економічних наук.
Григорій Якович і Оксана Сергіївна у молодості працювали разом у колгоспі: жінка на буряках, а її чоловік 35 років життя пропрацював водієм голови колгоспу. Крім того, подружжя мало 60 соток городу, домашнє господарство.
Побутові труднощі й тяжка робота не стали причиною втрати ніжності почуттів – дідусь і досі, усміхаючись, пригадує перше знайомство з коханою:
– Сподобалася одразу всім! Тому й вирішив одружитись негайно! – посміхається він.
Дружина ж додає:
– Тернистий шлях пройшли ми з чоловіком. Всього було – і розуміння, й непорозуміння. Але розходитись і не думали. Таких, як ми, що досі живуть у парі, на селі вже мало.
– Справді, про розлучення ніколи й думки не було. Не те, що зараз, – погоджується Григорій Якович.
Секрет міцного шлюбу пані Оксана вбачає в житейській мудрості:
– Завжди потрібно, щоб хтось поступався. Десь варто й змовчати, навіть якщо твоя правда.
– Вони завжди швидко знаходять спільну мову, – говорить онук Олександр Вербицький, лікар-реабілітолог за фахом. – Тому ми беремо приклад з наших дідуся й бабусі. А головне, чому навчилися в них – покладатися тільки на самих себе, на свою працю, за будь-яких обставин лишатись порядними людьми.
Про післявоєнні труднощі, страшенну бідність, у якій довелося жити замолоду, старенькі навіть зараз пригадують зі сльозами на очах.
– Ми ніколи не бачили тих грошей. Якщо колись і заробляли яку копійку, все віддавали на податок, – говорять вони.
Нині старенькі мають усе. Шкодують лише про те, що немає здоров’я та «ноги вже не носять». Хоча блиск в очах свідчить про головне – бажання жити і далі дарувати тепло рідним, переконані у прес-службі Черкаської ОДА.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису