Відбувся захід з нагоди 150-річчя з дня народження видатного земляка Федора Матушевського

Федір Павлович Матушевський народився 20 червня (2 липня) 1869 року в містечку Сміла, Черкаського повіту, Київської губернії в родині священника.

Громадський діяч, журналіст, публіцист, літературознавець, критик, дипломат. Творчість Ф. Матушевського вилилася у вагомий доробок зокрема: «Божий чоловік. Пам'яті дорогого вчителя О. Я. Кониського»; «В. Антонович при світлі автобіографії та даних історії»; «З останніх літ життя В. М. Доманицького»; «Жертви перехідної епохи. Анатоль Свидницький. «Люборацькі» та ін.

Ряд праць він присвятив життю і творчості Т. Шевченка, його ролі в історії української культури: «К. Брюллов і Шевченко»; «Відвідувачі могили Т. Г. Шевченка»; «Великі роковини. До 50-ліття смерті Тараса Шевченка»; «Значення Т. Шевченка», «Поезія волі й правди»; «Суспільні й літературні впливи в першому періоді творчості Т. Г. Шевченка».

Рецензував твори українських письменників. Залишив спогади «Із щоденника українського посла».

З січня 1906 р. Матушевський був головним редактором нової української газети «Громадська думка», а після заборони того ж року цього видання російським урядом – редактор її спадкоємиці – газети «Рада» – єдиної в підросійській Україні щоденної української газети. Фактично, Федір Павлович став одним з піонерів української журналістики в Наддніпрянській Україні.

Поряд з творчістю він все життя присвятив українському державотворенню. Діяч Товариства українських поступовців, згодом Української демократично-радикальної партії і Української партії соціалістів-федералістів. Член Центральної Ради. 1919 р. – посол УНР у Греції.

В січні 1919 p., коли в Україні установився уряд Директорії, С. Петлюра запропонував Ф. Матушевському виїхати до Греції та стати на чолі Надзвичайної Дипломатичної Місії.

Місія залишила Київ 26 січня 1919 р. Коли Ф. Мату¬шевський залишав Київ його дружина настоювала, щоб він взяв із собою старшого сина (тоді Юрієві було 13 років) з огляду на поганий стан його здоров’я. Вона тоді не знала, що в той вечір 26 січня 1919 року бачила їх в останнє.

У Греції Матушевський-дипломат прагнув представити світові правду про відчайдушну боротьбу України за незалежність, привернути світову громадськість на бік УНР. Разом з Модестом Левицьким − радником української місії – він почав видавати грецькою мовою «Грецько-українське рев’ю» з викладом української історії та багатовіковою традицією українсько-грецьких відносин. Тій же меті був підпорядкований його «Меморандум» для уряду Греції та закордонних дипломатів, що показав хист Федора Матушевського як здібного дипломата, економіста, культуролога.

Серце Федора Павловича не витримало його напруженої роботи: 21 жовтня 1919 р. він помер і був похований в Афінах.

У 1929 році йогомолодші сини були арештовані й обвинувачені в при¬належності до Спілки Визволення України. Середнього сина Бориса судили в 1930 році на показовому процесі «45» в Харкові та запрото¬рили до політичного ізолятора в Ярославі, де він сидів разом з С. Єфремовим, О. Гермайзе, А. Ніковським, М. Павлушковим та іншими учас¬никами того судового процесу. Між тими в’язнями перебував також митрополит Української Автокефальної Церкви М. М. Борецький. Найменший син Ф. Матушевського – Василь був без суду засла¬ний на 10 літ до Архангельська на лісові роботи, а потім пересланий на десять літ додатково до Тайшету, де й загинув 29 липня 1943 року. Дружина Ф. Матушевського Віра Олександрівна була заарешто¬вана в 1937 році та заслана до концентраційного табору в Потьмі, що в Мордовії, де й загинула 28 квітня 1944 року.

Вшанувати талановитого земляка прийшли щирі пошановувачі історико-культурної спадщини м. Сміла. Серед доповідачів були відомі черкаські науковці: Володимир Поліщук, доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри української літератури ЧНУ ім. Б. Хмельницького, голова Черкаського обласного осередку Національної спілки письменників; Віталій Масненко – історик, історіограф, доктор історичних наук, професор; Сергій Шамара, кандидат історичних наук; Раїса Танана – шевченкознавець, заслужений працівник культури України.

Вагомий внесок в організацію заходу зробили сміляни: Юлія Харченко, заступник головного редактора міської газети «Сміла» та Каріна Данилович (кер. Валентина Калюжна) з гімназії ім. Сенатора.

Сьогодні Україна проживає ті ж самі події і потрясіння, що й в період Української революції 1917-1921 років. У них дещо інше забарвлення та свої герої але ворог той же і суть основної проблеми полягає в тому, що помилки минулого не усвідомлені, уроки не засвоєні і це, як і сто років тому, ставить Україну перед загрозою втрати державності. Допомогти уникнути цього могло б вивчення історії в якій наші земляки-сміляни залишили яскравий слід. Зважаючи на це, звертаюся до смілянських істориків, краєзнавців, журналістів та й просто пошановувачів історико-культурної спадщини рідного краю продовжити попередню ініціативу театру «Перевесло» по вшануванню Т. Осьмачки та ініціативу організаторів сьогоднішнього заходу з метою гідного висвітлення історії Смілянщини та її гідних синів і дочок.

Про це інформує у "Фейсбуці" Анатолій Терещенко