Якщо у Смілі осінь лише на далеких підступах, то у сусідніх Сунках її подих відчувається реально: помітні сліди перших приморозків, навколо пожовтіле листя, пожовкла трава… Господар садиби Сергій Тимофієв завершує збирати виноград: соковиті грона одним за одним обережно зрізуються з лози й лягають у просторі кошику, звідки вони перекочують у мідні тази, де їх так само акуратно розчавлять, щоби виділити сік, а потім за спеціальною технологією приготують для того, щоби розлити по дубових діжках і тримати в них з щільно запаяною горловиною.
– Цього року цукристість винограду просто зашкалює, – каже Сергій Петрович, – тому будемо чекати, що вино буде відмінним.
Помітно, що господар захоплений своїм виноградником, залюбки розповідає про користь винограду.
Справді, він має безліч корисних властивостей та майже не має протипоказань, тому його можна їсти майже всім. Виноград заслуговує бути частиною раціону кожної людини, адже ці смачні ягоди корисні як для окремих органів і їхніх систем, так і для загального здоров'я та самопочуття. Виноград може стати здоровою альтернативою будь-якому десерту, якщо ви полюбляєте солодке. Завдяки антиоксидантам, які містить виноград, він захищає від хронічних захворювань. У ягодах міститься чимало мінералів, які потрібні для здоров'я кісткової тканини. Доведено, що виноград сприяє омолодженню людини, підвищенню імунітету, профілактиці онкологічних захворювань, поліпшенню пам’яті тощо.
Усі ці позитивні властивості винограду містить у собі й виноградне вино: звичайно, йдеться про натуральний продукт, а не про те, що трапляється під його виглядом. Саме таке вино – 100-відсоткове натуральне, ароматне, без важких похмільних наслідків – виробляє зі свого винограднику Сергій Тимофієв: щороку близько 800 літрів. Вино різне: суто червоне, світле, рожеве, купажне.
– На нашій садибі постійно живуть гості, людям цікаво пожити в екологічно чистій, незабрудненій зоні, скуштувати натуральні продукти, – каже Сергій Тимофієв. – Садиба «Холодноярський зорепад» усе це має: від натуральної груби, натуральної джерельної води, натурального молока до отакого натурального вина, яким ми пригощаємо. Тому воно у нас у не залежується.
Хоча пан Сергій зізнається, що тримає невелику діжку дворічного виноградного вина, яким незабаром частуватиме своїх гостей.
Він показує і пригощає нас виноградом, який вирізняється від усіх інших: у ньому відчувається якийсь особливий присмак, навіть палітра смаків, в якій, здається, є все: і гірський вітер, і прохолода лісового струмка, і дим багаття…
– Це лоза з виноградників княгині Яшвіль, – пояснює Сергій Петрович, – наразі намагаюся відродити цей сорт.
Про княгиню Наталію Яшвіль написано багато. Відомо, що вона належала по батьковій лінії до старовинного дворянського роду, який брав свій початок з Англії. Чоловік у спадок залишив їй запущений маєток Сунки поблизу Сміли, який колись належав друзям Пушкіна — Раєвським. З цього часу Наталія Григорівна ухвалює самостійні рішення, віддаючи свій час вихованню дітей та приведення до ладу спадщини.
Завдяки турботам княгині Сунки перетворюються в облаштоване місце. Якісні місцеві глини використовувалися для виробництва цегли на цегельному заводі, заснованому княгинею. Маєток був багатий лісами, і Наталія Григорівна цим скористалась, здаючи в оренду лісові масиви, коли було необхідно, продавала ділянки лісу. Так одним з її покупців став сусід — граф Бобринський. У Козеревському лісі княгиня влаштувала свій заповідник. Там водилися лосі і олені, кабани та козулі, фазани і куріпки. Не обійшла увагою княгиня й селян. Для ремонту їхніх подвір'їв виписувала матеріали, в Сунках побудувала баню, школу, де селянські діти навчалися різним ремеслам. У свята княгиня щедро пригощала дітей селян. Наталія Григорівна брала на утримання дітей-сиріт, лікувала за свій рахунок. В Сунках було відроджено старовинні кустарні промисли — сунківської розписної кераміки та сунківської вишивки. Вони здобули популярність в Російській імперії та продавались і за кордоном. Зокрема, в Парижі було влаштовано їх виставку. Сунківські майстрині виконували також замовлення імператриці Олександри Федорівни. У майстерні працювали молоді жінки і дівчата-селянки, що приносило їм гарний прибуток.
Але мало хто знає, що княгиня володіла ще й великими площами виноградників, фруктових садів. У її маєтку була організована переробка плодів на гуральні. Виноградна горілка ні в чому не поступалася знаменитій грузинській чачі, була натуральною, використовувалася для виготовлення лікувальних настоїв.
– В околицях села Малий Бузуків досі можна натрапити на стовбури тих старих виноградників, – каже Сергій Тимофієв, який крім виноробства активно займається ще й «зеленим» туризмом і знає чимало заповітних місць на Смілянщині. – Але потрібно багато зусиль, щоби цей виноград прищепився на новому місці.
Поки ми неквапливо розмовляли, іще один кошин наповнилася соковитими ягодами. У кожній з них відчувається смак осені…
Олександр Слєпцовський, Любов Косенко
реклама
