Фільм, знятий за однойменним романом Василя Шкляра «Чорний ворон», уже за місяць з’явиться на широких екранах.
– Насамперед хотів би застерегти своїх читачів, аби вони не ототожнювали кінофільм із книжкою, – сказав письменник в інтерв’ю «Главкому». – Це різні твори. Неможливо багатоплановий історичний роман вмістити у двогодинне екранне зображення. Фільм вимагає лінійного сюжету, послідовного відтворення подій, а отже, відсікання багатьох живих гілок роману. Доводиться жертвувати цілими сюжетними розгалуженнями, колоритними сценами, окремими персонажами, ретроспективним матеріалом тощо. Тому сам я навіть не брався за написання сценарію, аби не наступати на горлянку власній пісні. Але врешті-решт створено добрий фільм про повстанців Холодного Яру.
Василь Шкляр просить глядачів не ставитися до фільму занадто критично, адже вже після показу трейлера дехто зауважив, що на червоноармійцях «занадто новенька форма».
– Відповім: була й така. Навіть холодноярці захоплювали з ворожих ешелонів новеньку форму червоних і перевдягнуті в неї успішно виконували бойові операції, – зауважив письменник. – Колись Володимир Висоцький грав на сцені Керенського взутий у в’єтнамські кеди, і це нікому не заважало. Тож давайте подивимося це кіно з відкритим серцем. Переймімося духом холодноярської боротьби з її гаслом «Воля України або смерть». Відчуймо, що ця боротьба, ця війна триває і нині. Запитаймо себе, чому за сторіччя нічого не змінилося у наших стосунках з Москвою? Чи це не ті самі хлопці і сьогодні підіймають на Сході чорний бойовий прапор з тим самим гаслом і називають цілі підрозділи іменем Холодного Яру?
Василь Шкляр зауважив, що про екранізацію роману «Холодний Яр» можна написати окрему книжку. Адже багато хто брався за цей проєкт, але довести його до кінця донедавна не вдавалося.
– Одного разу у Львові до мене підійшов молодий чоловік на ім’я Тарас. Я його пам’ятав зовсім юним, ми разом працювали на початку дев’яностих в Українській республіканській партії, коли її очолювали Левко Лук’яненко, Михайло Горинь. І ось Тарас каже мені: «Я вам обіцяю, що розіб’юся, а зроблю все для того, аби «Чорний Ворон» був екранізований». Я тільки знизав плечима. Мовляв, чув уже про таке не раз. Але саме Тарас зумів дати фінансовий поштовх екранізації, – розповів Василь Шкляр. – Чому я наголошую на імені Тарас? Слухайте далі. Далі писався сценарій, але нічого путнього не виходило. І нарешті його написав молодий талановитий письменник і сценарист Тарас Антипович. Так само вийшло і з режисером. Після різних митарств вибір упав на Тараса Ткаченка. Це вже скільки у нас Тарасів? Три? Четвертим став другий режисер фільму Тарас Рибальченко. Потім відбувся кастинг на головну роль отамана Чорного Ворона. Переміг, звичайно, також Тарас – Цимбалюк. Так відбувся мимовільний збіг під іменем Тараса Шевченка, який далекого 1845 року висловив пророцтво «І повіє огонь новий з Холодного Яру».
Відповідаючи на запитання, що він думає про сучасне українське кіно, Василь Шкляр зазначив, що для того, щоб на широкий екран виходили шедеври, треба зняти бодай сотні фільмів на достатніх бюджетах, а не десятки на символічних.
– Зі свого досвіду знаю, як через брак коштів урізаються важливі сцени, як прораховується кожна епізодична роль, кожна локація. Колись наші повстанські отамани хвалилися, що їхні бойові коні були настільки витривалими, що творили дива на мізерному фуражі. Тобто теж були голодні й холодні, як їхні вершники, а в бою переймалися запалом боротьби і невідь-звідки черпали дивовижну енергію. Так і українські кіномитці. За сміховинні гроші знімають повнометражні картини, – додав письменник.
Як зазначає «Главком», 2019 рік став досить удалим для Василя Шкляра: побачили світ дві його книги («Треба спитати у Бога» і «Характерник»), наразі має вийти в прокат довгоочікуваний фільм «Чорний Ворон», кілька книжок Василя Шкляра заново побачили світ у нових виданнях, роман «Тінь сови» перекладено німецькою.
реклама
