Ганна Миколаївна почала малювати, коли їй було 78. Зараз має понад сотню картин.
Нині Ганна Шевченко завершує працювати над картиною на полотні. Жінка малює Азовське море: "Без нічого, охрою самою малюю прибережну частину".
Ганна Миколаївна говорить, що цю роботу малює по пам’яті, але зазвичай любить писати з натури. Ось, наприклад, минулого літа зобразила лілії, які квітли у її дворі: "Ростуть оці квіти, а мені вони подобаються. Я сіла на лавочку, принесла з собою валізку з фарбами. Принесла й почала малювати".
Майстриня каже, що важливо правильно відтворювати кольори, врахувати як падає світло: "Я ж спішила поки вони цвітуть. Щоб бачити тіні, щоб усе було як слід. Я брала яскраво червону змішувала з фіолетовою. Коли я їх змішувала, я вже бачила, наскільки вони доведені до того кольору, який мені потрібен".
"Малювання, - розповідає Ганна Миколаївна, - допомагає завжди бути в гарному настрої. Я, як не малюю, так пишу, як не пишу, то читаю".
Спершу жінка малювала портрети та автопортрети: "Я хотіла побачити, чи зумію я відтворити себе на картині тою, якою я колись була. Ну і якби ви подивилися на цю фотографію, ви б сказали: «Так, правильної форми. Так, усе, як треба. Ну а чоловіка свого я більше по пам’яті малювала".
Та найбільше, каже, любить зображати пейзажі: "Поїхала я в Чубіївку, а в Чубіївці тікич протікає. І от там, де Тікич протікає, стоїть тополька біла. Ну як же я її не запам’ятаю, а за тополькою далі йде ліс. І я оце бачу все це інтуїтивно. Потім я приїжджаю, і накладаю штрихи картини".
Також жінка пише прозу та вірші: "Коли танцювали ми вальс, і сяяли очі, і руки, як крила, в обіймах тримали нас. А ваші вуста шепотіли мені: кохаю, кохаю, кохаю вас. У такт звукам мелодії вальс".
Ганни Миколаївна каже, що любить мистецтво, тому творитиме далі.
"Я буду малювати й писати, доки бути жити..."
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису