На Лисянщині вважають за удачу потрапити на молочну ферму

Про ранки зі співом жайворонків, сивий туман над лугом, перший голос півнів на світанку, мабуть, найбільше можуть розповісти доярки. І хотіли б поспати довше, але доводилося прокидатися о третій ночі. Бо о четвертій вже час доїти корів на фермі, здати молоко й швиденько бігти додому, де чекають бур’яни на городі, кухня, діти, чоловік.

Про це Людмила Гоменюк з Шубиних Ставів, що на Лисянщині, знала вже з дитинства, бо ж виросла в селі, пишуть «Вісті Черкащини». Можливо, саме це й вирішило її подальшу долю. Працювала лаборантом-обліковцем на фермі в Багві Маньківського району, а останні десять років – оператором машинного доїння на молочно-товарній фермі в Шубиних Ставах.

– Робота мені була знайома, хоч і нелегка, – каже вона. – Але я ніколи не боялася труднощів, тому відразу ж погодилася на цю пропозицію, і ніколи про це не пошкодувала. Навіть більше: відколи керівники фірми взялися за відродження молочного тваринництва, створення належних виробничих і побутових умов для працюючих, я стала пишатися свою роботою. Я маю хорошу заробітну плату, вихідні, можу поїхати за рахунок фірми на відпочинок чи лікування, навіть за кордон. Щоб дістатися на ферму, тепер не треба бити ніг – тебе завезуть і привезуть. А головне, що є стабільність і не потрібно думати, де заробити копійку, бо ж у селі сутужно з робочими місцями.

Людмила Василівна сьогодні серед лідерів у виробничому підрозділі, від кожної корови надоює понад 6 тисяч кілограмів молока.

За словами керуючого фермою Михайла Назаренка, за своє місце працівники тримаються й дорожать ним. Ручна праця зведена тут до мінімуму, мікроклімат у приміщенні відповідає санітарним нормам.

– Приміщення обладнані сучасним доїльним обладнанням, яке забезпечує найкоротший шлях проходження молока від корови до холодильника. Це значно зменшує шанси зараження молока шкідливими бактеріями в молокопроводі, – розповідає він. – Молоко від корови одразу потрапляє у 8-тонний холодильник, який нам надав Звенигородський маслосирзавод, куди ми реалізовуємо власну продукцію. Підприємство приймає наше молоко як екстра-ґатунку за всіма фізико-хімічними та мікробіологічними показниками. Маємо й високі надої. Якщо в радянські часи за 5 тисяч кілограмів молока від однієї фуражної корови за рік вручали медалі, то сьогодні ці показники мають бути значно вищі. Наша мета – досягти 7 тисяч кілограм молока на корову. В цьому зацікавлені насамперед оператори машинного доїння корів, які за кожною коровою доглядають, як за власною. Від них у повній мірі залежить, якої якості і скільки дадуть молока їх підопічні «Ромашки» і «Лиски».

Добре знають, як це: вставати до схід сонця і зустрічати світанок уже на фермі й чаплинські оператори Людмила Зелінська, Оксана Мільова та Ніна Гавдан. Працьовиті та завзяті, відповідальні і добросовісні, вправні і щирі – так про них говорять в колективі.

– Навантаження на кожну доярку раніше було велике, – згадує Ніна Олександрівна. – Ясла потрібно було вичистити, щоб свіжими кормами наповнити, напоїти худобу, підготувати бідони для молока, подоїти корів, здати молоко. Потім була невелика перерва, і знову «летіла» на роботу. І так із дня в день, без вихідних і прохідних. Тепер ми відчули себе з одного боку вільніше, а з іншого – додалося відповідальності і бажання працювати на результат. Сьогодні цілком реально в селі одержувати 10-15 тисяч зарплатні. Не потрібно їхати десь на заробітки, надовго відриваючись від сім’ї, а просто на совість виконувати свої обов’язки.

Олександр Щербатюк