Його руки вправно працюють з глиною. 44-річний гончар Микола Леонович Дехтярчук уже кілька місяців поспіль проводить майстер-класи та навчає гончарному ремеслу відвідувачів своєї майстерні. Точніше, майстерні Діда Панаса, адже його знають більше саме під таким псевдонімом. Та й сама майстерня має таку назву. Чоловік жартує та каже: «А хто ж не знає Діда Панаса? Микол у світі багато, а Дід Панас – один».
Про це пишуть «Вісті Черкащини».
Зараз Микола Леонович насолоджується мрією, що якраз у стадії реалізації. Нещодавно запрацювала та вже встигла приймати відвідувачів творча майстерня. Каже, те, що вже вдалося зробити – це ще не все.
Спілкуємося з гончарем на подвір’ї його будинку (старої глиняної хати з, мабуть, сторічною історією), де, власне, під накриттям, біля криниці, він і створює на гончарному крузі витвори мистецтва з глини. Як розповідає Дід Панас, сам він родом з Макіївки, однак зростав у Павлівці Першій на Тальнівщині, а потім і в Мошурові. У свій час закінчив Тальнівську ЗОШ №2 (класний керівник Н.М. Довгань). Вищу освіту здобував в Уманському педагогічному університеті імені Павла Тичини (мистецько-педагогічний факультет). Однак за фахом, як зізнається, пропрацював рік. До 2007 року пробував себе у різних справах. Проте робота на одному з підприємств, що займалася промисловим формуванням глини, хоч і не припала до душі, але заклала у серці чоловіка любов до глини як до матеріалу. А коли приїхав до батьків у Мошурів (пересидіти фінансову кризу) вирішив продовжувати опановувати техніку роботи з глиною.
– Яку глину для того треба, я ще толком не знав тоді, – розповідає Микола Леонович. – На той час ні наставників у мене не було, ні інтернету (у мене – точно). Інформації обмаль. Але в мене було бажання.
Отак, маючи навички роботи з деревиною (займався художньою обробкою деревини), Дехтярчук взявся до глини. І досі пам’ятає, як зробив першого глечика – з товстими стінками: «Я його, фактично, виточив зі шматка глини різцями, якими доти працював з деревом, – каже гончар. – Але то глечик був. Далі пішли мисочки: від малих до більших. Нароблялася техніка». Пам’ятає чоловік, як складав першу муфельну піч, як і те, що обпалював перший посуд у доволі простій конструкції: за піч слугувала електроплитка та кілька цеглин.
Чоловік почав гончарити з 2009 року. Дебютував у Кривих Колінах. На той час вже мав роботи, які не соромно було показати, дещо навіть вдалося продати. Хобі Дехтярчука зовсім скоро стало роботою, в яку він неприховано закоханий. Чоловік любить створювати посуд: миски, тарілки, чашки, традиційні макітри (які, з його слів, особливо користувалися попитом взимку), однак зі складним полюбляє морочитися більше. Як-от з чайниками, уманцями чи барильцями. Каже, такий посуд – це вже скульптура, витвір мистецтва. Посудом власного виробництва користується й сам. Виготовляє Микола Дехтярчук і сувенірну продукцію. Каже, не фокусується на чомусь одному, а нецікаве намагається чергувати з цікавим.
Однак все почате завжди доводить до кінця.
Частково роботи гончара розставлені прямо в галереї, яку облаштували у літній кухні. У ній, до слова, збереглася старовинна піч. Чоловік каже, оскільки виготовляє посуд, якщо не показати, то пояснити, як у ньому варити кашу, він повинен вміти сто відсотків.
Гончарний круг Дід Панас виготовив та склав власноруч. Глину для своїх робіт використовує непросту, адже глин, як пояснює, дуже багато, проте не всі вони мають такі фізико-хімічні властивості, що підходять для виготовлення посуду: «Вона і тягнутися має, і випалюватися добре, і витримувати перепади температури, – розповідає гончар. – Глин навколо багато, але парадокс: сировину я замовляю зі Слов’янська. Глини там дуже чудові, якісні, там зовсім інша їхня геологія». Для того, щоб посуд не пропускав рідини, чоловік застосовує техніку молочення.
Як зізнається гончар, у нього, як і будь-якої творчої людини, бувають дні, коли до рук нічого не йде. Тоді, каже, краще не братися до справи. А ще чоловік вірить у те, що мрії збуваються, тож з ними, каже, треба бути обережним.
Підтримує у всьому Миколу Дехтярчука дружина Марина (родом із Донеччини). Вона – адміністратор інтернет-магазину «Етнограй», де народні умільці з усіх куточків України можуть розмістити свої роботи, спілкуватися та ділитися досвідом.
Ольга Осіяненко
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису