реклама
Будівельна компанія надія

Це звучить абсурдно і просто не вкладається в голову, але на 8-му році війни з Росією, на якій вже загинули тисячі захисників України і цивільних, дехто продовжує твердити, що війни у нас нема. Таких би примусово водити  до Стіни Пам’яті полеглих за Україну. Це стіна Михайлівського Золотоверхого монастиря на вулиці Трьохсвятительській. З неї на нас зі світлин дивляться очі майже 4500 українських добровольців, військовослужбовців та представників українських силових структур, які загинули захищаючи Україну під час російсько-української війни. І стіна ця постійно оновлюється. Дивитися на неї важко, але потрібно, бо вона мобілізує українців і допомагає в очищенні мізків тих, у кого вони засмічені московською пропагандою…

Шикується „коробка” черкащан

Шикується „коробка” черкащан


Прийшли сюди 24 серпня на День Незалежності України після Маршу захисників України й ветерани війни та волонтери зі Смілянщини; вклонилися полеглим, підійшли до світлин Євгена Войцехівського, Михайла Димитрова, інших загиблих смілян. До Стіни лягли квіти, зашкарублі руки клали цигарки, дехто ставав на коліно і притискався чолом до зображення побратима. Говорити щось було важко, та й не потрібно. У багатьох, навіть загартованих війною військових, по обличчю котилася непрохана сльоза. А що вже казати про матерів полеглих, що просто падали на коліна перед своїми дітками, рідними кровинками, котрі вже не доглянуть своїх стареньких, не колисатимуть діточок, не гладитимуть коси коханим. Вони довіку дивитимуться на нас з цієї Стіни в серці Києва і мовби запитуватимуть: а ви вберегли країну, за яку ми віддали життя, ви хоч якось розрадили наших матерів і батьків, допомогли їм і нашим діткам?

Стіна Пам’яті полеглих за Україну (світлина з Інтернету)

Стіна Пам’яті полеглих за Україну (світлина з Інтернету)


А в цей час у центрі Києва ще йшли і йшли колони тих, хто залишився на війні живим, для кого День Незалежності держави, за яку вони проливали кров, не є приводом для танців і веселих пісеньок. Для них це день спогадів, побратимства, вшанування полеглих і віри у краще майбутнє України.

Михайло Мельничук з донькою Аріною

Михайло Мельничук з донькою Аріною


Я щасливий, що такого святого Дня, ще й у 30 річницю відновлення нашої самостійності, ветерани й волонтери Сміли запросили мене на Марш у столицю. На ньому я був з Олександром Парахневичем, Михайлом Мельничуком, Михайлом Семагіним, Олександром Галущенком, Миколою Плішем, Сергієм Федчишиним. До речі, Михайло Мельничук – батько капітана рейдового буксира „Яни Капу” Олега Мельничука, який  уславився не лише вдалими маневрами буксира під час нападу військових кораблів РФ, а й тим, що в полоні, у підконтрольному Росії суді окупованого Криму, зумів наполягти на своєму праві на перекладача з іноземної російської мови. Зараз він знову на війні, а батько продовжує допомагати фронту. На Марш захисників Михайло Мельничук поїхав разом з дружиною Оксаною і донькою Аріною. Доньці лише 9 років. Та вона у спеку з цікавістю подолала весь чималий маршрут, на якому втомилися й деякі дядьки, і не ремствувала.

Делегація зі Сміли перед початком Маршу захисників України

Делегація зі Сміли перед початком Маршу захисників України


А от які відчуття пережили цього дня ветерани, передати важко. Це треба було бачити, як вони вітали один одного, як кидалися в обійми, коли зустрічали бойових побратимів. Я не чув жодного лихого слова, не бачив жодного підпилого, зате бачив усміхнені обличчя, а часом і сльози радості, а то й печалі.

Збиралися ветерани біля пам’ятника Батькові Шевченку

Збиралися ветерани біля пам’ятника Батькові Шевченку


Звісно, початок ходи затягнувся. Та потім, коли емоції вщухли, присутніх розбили на так звані „коробки” (усього їх було 63), і ми рушили від парку Шевченка бульваром Шевченка до Хрещатика, а далі – до Майдану Незалежності. Кажуть, що цією ходою пройшли до 30 тисяч ветеранів-захисників і волонтерів. Повірю в це, бо коли ми вже їхали додому, хода ще тривала.

5

Інтерв’ю журналістам дає Яна Зінкевич – українська медик-доброволець, під час війни на сході України командирка медичного батальйону „Госпітальєри”, що з часу створення врятував понад 2500 поранених українських воїнів та цивільних осіб з передової

Інтерв’ю журналістам дає Яна Зінкевич – українська медик-доброволець, під час війни на сході України командирка медичного батальйону „Госпітальєри”, що з часу створення врятував понад 2500 поранених українських воїнів та цивільних осіб з передової

 

Передати ті почуття, що охоплюють тебе в ній, дуже важко. Адже йдеш під поглядом десятків тисяч людей, котрі весь час аплодують, вигукують „Дякуємо!”, „Слава Україні!”, „Герої не вмирають!”. На очі мимоволі набігають сльози вдячності цим звичайним українцям, серце переповнює гордість за причетність до такої нації, до України! Отут вона справжня, питома, горда, вдячна своїм захисникам. Якби ж то вона була така вся і завжди! То ми б уже давно здолали ворога і зажили достойним життям. Бо у нас є все, окрім тієї єдності, які я відчув на Марші. Як потім дізнався, дехто усе ж зумів і цей святий День використати для образ і протистояння. Хай це буде на його совісті...

Матері полеглих з портретами своїх синів

Матері полеглих з портретами своїх синів


А ми гордо промаршували головною вулицею країни в „коробці” Черкащини під чорними Холодноярськими прапорами, і цим засвідчили присутність тут свою і предків, котрі виборювали нашу нинішню незалежність в козацьких сотнях і полках, в гайдамацьких лавах, в загонах повстанців і холодноярців. Воювали за Україну в 40-х роках минулого століття і мої батьки, брали участь в нинішній російсько-українській війні і отримали на ній важкі поранення і мої родичі. Мені воювати на фронті не довелося. Та я пройшов Хрещатиком за них, за батьків, котрі усміхалися мені з неба. І столиця нас побачила і відчула.

Радісно-щемливі зустрічі побратимів

Радісно-щемливі зустрічі побратимів


 

Поранені військові з київського військового шпиталю

Поранені військові з київського військового шпиталю


А потім, як уже казав, була Стіна Пам’яті, яка, вірю, обов’язково стане сакральним місцем українців, символом нашої нескореності і звитяги, як Стіна Плачу в Єрусалимі стала для євреїв знаковим, сакральним місцем і символом їхньої віри. Думаю, що тільки відвідавши Стіну Пам’яті українець може по-справжньому перейнятися глибинною суттю України, душі нашого народу…

«Коробка» борців за волю України в минулому столітті

«Коробка» борців за волю України в минулому столітті


І була дорога додому, сповнена розмов і українських героїчних пісень. Ми їхали піднесені, наснажені, горді. Так, попереду багато роботи, безліч непростих справ. Але хіба ми їх не подолаємо, коли поруч з нами такі Люди, а за ними такі Герої?!

Слава Україні!

Легендарні УНСОвці

Легендарні УНСОвці


15 

16

17 

Долучилися і побратими з Білорусі

Долучилися і побратими з Білорусі


27  

Олександр Вівчарик,

Фото автора

реклама


Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ