«Рубаю дрова…», «Бракує спілкування…», – як люди вбивають час на карантині

«Поєдную все разом: робота, фільми, соц мережі, навчальні курси. І паралельно часте відкривання холодильника», - напівжартома зазначає журналістка Наталія Заїка.

«Перебуваю в режимі очікування», - пише військовий Сергій Довженко і викладає фото автомата. У той час інший вже колишній військовий Валентин Калина віджартовується: «Я працюю. П'ю горілку».

Частина людей, що у селі, зазначає, що садить картоплю, займається іншими городніми справами.

«Хто в селі живе, той не сидить без роботи», – каже Василь Шлінскі.

«Робота - дистанційно, сад, город, кухня, більше спілкування з рідними, хороші фільми і хороші книги, раз на тиждень - виїзд за продуктами. Прошусь у чоловіка раз на тиждень вигулювать мене за межами будинку. Час летить, 24 години не вистачає», - зауважує журналістка Тетяна Сухенко.

«Працюю без вихідних», – зазначають Наталія Горбенко і Марія Гламаздіна.

«В нас фірма перейшла на дистанційну роботу, тому ніяких змін... хіба що працювати можна прямо в трусєлях», – зауважує Олександр Масенко.

«Наша родина і працює у легесенькому режимі, і серіальчики дивимось, ну і городину вчимося саджати. Діти давно на дистанційному навчанні, хоч тут все за планом», - зауважує Світлана Заболотна.

«Переважно, дивлюся телевізор, іноді щось готую. Але в мене й до карантину так було. Щоправда, почав знову слухати радіо перед сном (раніше майже цілими днями, а потім набридло). Навіть, "Трьох мушкетерів" покинув читати, занадто складна книжка для сприйняття виявилась», - пише Ярослав Яковенко.

«Я осваюю курси біології, історії, літератури, географії за 10-11 клас. Многа інтересного узнав, паралєльно вчусь рахувать до 30, абетку і складать з кубіків будиночки», - пише батько двох дітей Олександр Рибалка.

«Працюю, як і раніше, трохи менше бюрократії. Єдине, вперше за кілька років одіспався, а також відіслав за місяць на публікацію 5 наукових статей», – пише історик, археолог Михайло Сиволап.

«Мрію про те, щоб нудиться на карантині. Не розумію людей, яким немає чим зайнятись», - пише журналістка Оксана Швед.

«У мене в сім'ї два фрілансера, для них нічого не змінилося, єдина зміна яка відбулася, що я прошу встати, щоб помити підлогу. Щодо себе і сина школяра, нам потрібен був час для організації дистанційної роботи, не могли спочатку оптимізувати процеси І ще, мені бракує спілкування катастрофічно!!!» - пише Тетяна Діденко.

«Нічого не змінилось. Глядю онука, вирощую розсаду, висаджую картоплю та інші культури, продовжую будувати вітрячки та робити з внуком прогулянки по околицях Шполи й фотографувати цікаве для ока», - каже Олексій Пірогов

«Я делаю то что и до карантина - работа, дети, уборка, хозяйство, стройка и т.п.», – каже Владислав Кошман.

«Малюю, читаю, займаюся зі школярами англійським, куховарю, проходжу онлайн курси на Прометеусі, беру участь (в ролі слухача) в онлайн-ефірах за участі цікавих спікерів. Карантин для мене - період зайнятися тим, на що не вистачало сил, часу та енергії», - зазначає Яся Мотсак.

«Після того як у 2002-му пішов у компьютерниій фріланс майже нічого не міняється навіть із карантином... Єдине що залізо став тягать вдома, а не в залі», - зауважує журналіст Влад Брова.

«Я і не відчуваю карантин. Все без змін. Дім, робота, дім», - зазначає Олександр Гусейнов.

«Рубаю дрова та грію хатинку...» - пише Олексій Кулішенко.

А от в Галини Проворової генеральне прибирання, що вона зауважує в дописі. До слова, про прибирання, на що не вистачало часу раніше, пишуть і інші дописувачі.

«Дуже багато часу займає виконання домашнього завдання – син 3 клас. Маю приватний будинок, тому робота є завжди», - каже Ілона Рекункова.

Фотоілюстрації черкаського фотографа Артема Ківака

з фотопроекту "Черкаси на карантині"