Катуючи черкащанина з Майдану, беркутівці сказали, що він іще пошкодує

30-річний хлопець із Черкаської області Сергій Сікорський потрапив до Київської лікарні швидкої допомоги 20 січня з важкими травмами. Як пише газета «Факты и комментарии», переодягнені силовики схопили мирних демонстрантів, які вийшли за периметр барикад і повезли за місто, де жорстоко катували, а потім кинули вмирати в лісі.

На фото – 19-річний Кирило Бунтов із Житомира

30-річний черкащанин отримав перелом двох лівих ребер, забої спини і рук. У обох пацієнтів відбиті м’язи гомілок та п’ят, вони практично не можуть ходити. Обоє – жертви жорстокої розправи «беркутівців». При цьому молоді люди перебували далеко від бойових дій на вулиці Грушевського – прогулювалися по Хрещатику, де зараз досить спокійно. Кирило і Сергій не брали участі в бійках і провокаціях, не тримали палиць і не робили нічого протизаконного. Тому, коли їх одного за іншим взяли під руки міцні хлопці в цивільному і повели до мікроавтобусів, вони нічого не зрозуміли.

–  Я з цим хлопцем взагалі не був раніше знайомий, – з жалістю дивлячись на Кирила, каже Сергій Сікорський. На відміну від товариша по нещастю він може принаймні сидіти. – А було так. Я приїхав із Черкаської області кілька днів тому. Серцем вболівав за Україну і хотів бути поруч, але коли почалося протистояння на Грушевського, туди не поліз. Стояв на морозі всю ніч, слухав, що говорять зі сцени Євромайдану. Вранці в понеділок пішов трохи розім’яти ноги, а заодно подивитися на барикаду біля ЦУМу. Як тільки вийшов за периметр барикади, до мене зразу підійшли кілька міцних чоловіків у цивільному. До цього вони стояли групкою збоку і було видно, що когось чекають. Виявляється, чекають таких, як я, – тих, хто вийшов за барикаду. До мене підійшли з обох боків і швидко, вправно схопили під руки. Обшукали. Забрали мобільний телефон. Я пручався, вимагав пояснень, але ні вирватися, ні отримати відповіді, за що мене схопили, не міг. Мене грубо заштовхали в автобус, що стояв неподалік. За кермом сидів водій у формі спецпідрозділу «Беркут». Силовиків у цивільному (тепер уже стало зрозуміло, що це вони) було шість осіб. На підлозі автобуса вже лежав побитий хлопець. Це і був Кирило.

У лікарні хлопців допитувала міліція.

– Так, мене теж намагаються допитувати, – усміхається Сергій Сікорський. – Але ж це смішно. Адже діє одна і та ж банда. Люди, які схопили нас із Кирилом і поволокли в автобус, надто і не приховували, хто вони. Просто там, у мікроавтобусі, мене поставили на коліна, почали бити по спині і запитувати: «Чиї накази ви виконуєте? Хто роздає вам на Майдані вказівки? Хто спалив автобус на Грушевського?» Що я міг їм відповісти? Тільки просив не бити мене. Тоді «беркутівці» розлютилися і сказали, що ми ще пошкодуємо. Нас повезли кудись за Київ, у бік Оболоні. Зупинилися на околиці якогось селища, назви якого я не знаю. Кілька силовиків вийшли з автобуса, почали оглядатися, перевіряли, щоб не було свідків. Решта схопили нас із Кирилом і потягли до лісу. Там роззули, поклали обличчям на землю і почали бити. Били і ногами, і руками, гамселили палицями по п’ятах та гомілках. Питали все те ж саме – про автобус, про командирів Євромайдану. А потім почали просто лупити і казати: «Отримайте, скоти, революцію. Будете знати, за кого голосувати». Тортури тривали близько години. Потім «беркутівці» поїхали.

Замерзлі, знесилені хлопці не зразу змогли піднятися з холодної землі. Спершу спробували знайти розкидане по лісу взуття. На це пішло багато часу – ходити ні Кирило, ні Сергій не могли. Ледве натягнувши черевики на розпухлі від побоїв ноги, молоді люди намагалися вибратися з лісу поближче до людей. Пересувалися дуже повільно – часом повзли, інколи притримуючи один одного, намагалися іти. Нарешті побачили дорогу і хати.

– Як ми зраділи, що вийшли до людей, – згадує Сергій. – Нарешті нам допоможуть. Але не тут-то було. Ми стукали в усі хати і двері, просили допомогти, викликати «швидку», казали, що нас побили. Ніхто не відчинив. Побачивши нас, закривавлених, місцеві жителі поспішали зачинити двері. Тільки один перехожий – чоловік, який гуляв на вулиці з дружиною та дітьми, зжалився, показав, де знаходиться медичний пункт. Ми з останніх сил дошкутильгали туди і в знемозі просто впали на порозі. Там нас оглянули й викликали «швидку» з Києва. Так ми опинилися тут. Кирилові дісталося більше. Але в мене теж болить і рука, і спина. А до гомілок взагалі не доторкнешся  – лікарі кажуть, що від ударів м’язи відійшли від кісток. Але, як тільки трохи поправлюсь, зразу ж піду знов на Майдан. Тепер як ніколи я впевнений, що треба добиватися правди, інакше будь-яку людину, як мене, нелюди зможуть схопити на вулиці і безкарно побити до напівсмерті.