«Не розумію цей кіпіш на гражданці. Ми тут чергуємо вдень і вночі. Всьо чьотко, всьо під контролем. Є, само собою, свої нюанси — я, он, з мамкою стараюся ні про що не балакати. Але ж це таке — всюди є особливості. Я просто не хочу, щоб вона нервувала.

А так-то главне, щоб люди пам’ятали: армія за ці вісім років нормально виросла. Ми прикриєм, вистоїм і наваляєм».

30-річний Василь родом з Черкащини. Ще до війни намагався запустити бізнес із продажу волоського горіха. Згодом пішов служити в одну з механізованих бригад. Тепер — матрос у морській піхоті. На передовій Вася — вже п'яту ротацію.

Як військові сприймають новини про можливе вторгнення Росії, пише Reporters.

1-3

У 2014-му, коли українське військо було геть не готове до війни, такого бійця, як Вася, можно було б зустріти в «дубку» — незручній формі старого зразка, що натирала тіло й займалася навіть від найменшого контакту з вогнем. Швидше за все, у нього б не було нормального взуття, шолома і бронежилета. Вісім років тому від держави Вася, певно, мав би лише автомат із набоями й сухпайки з паштетом «Візит» — сірою масою, де харчова експертиза згодом виявить коров’ячу шкуру, хвости та копита. Якби пощастило, Вася мав би особисту аптечку й тепловізор для його підрозділу від волонтерів. Як вести бій і що робити під обстрілом — бійця б навчила сама війна.

А тепер, у 2022-му, Вася має хорошу підготовку й спорядження. Держава видала йому зброю, тепловізор, непогані шолом, бронежилет та аптечку. У матроса є нова форма і які-неякі, але точно не найгірші берці.

Раптом Васі не подобається щось із «казенного» — на передовій він має зарплату до 35 тисяч гривень і може практично будь-що замінити на кращий аналог власним коштом.

Поки на мирній частині країни обговорюють можливе повномасштабне вторгнення Росії, збирають тривожні валізки і навіть задумуються про виїзд з країни, на Донбасі, де війна триває майже вісім років, живуть без страху. В бліндажах та окопах військові майже не читають новин, але й не розуміють паніки цивільних. Армійці всі як один кажуть: воліли б, щоб українці вірили у боєздатність свого війська і, в разі чого, планували захищатись, а не тікати.

З бліндажа — земляного насипу, затягнутого маскувального сіткою, — стирчить металева труба: без вітру кільця сірого диму ліниво тягнуться з неї вгору, а потім безслідно розвіюються. Посеред засніженого поля, яке ми щойно здолали, бігають безпородні, але дуже охочі до людського тепла фронтові пси. Десь усередині бліндажа — чутно аж надвір — нявчить кицька.

1-10

Позиції морпіхів — це своєрідна екосистема з траншей, окопів і тих-таки бліндажів. Тут є власна дров’яна лазня, кухня, їдальня і вбиральня, збудована за принципом сільського туалету. Недалеко звідси розташовані СПшки — спостережні пункти, де військові цілодобово пильнують за ворогом: запобігають можливим проривам й диверсіям і, якщо є загроза, першими приймають бій.

За спинами матросів, які спостерігають за бойовиками в бінокль, крізь тепловізор і трубу розвідника, схожу на перископ, починається підконтрольна українській владі частина Донеччини. Все, що перед їхніми очима, — або тимчасово окуповане російськими гібридними військами, або вважається так званою сірою зоною — ділянкою, якої не контролює жодна зі сторін війни.

В одному з найменших бліндажів морпіхів відпочивають вартові, яких хвилин зо 20 тому змінили на СПшках побратими. Тепер у матросів є час поїсти, сходити в лазню, зідзвонитися з близькими, виспатись, а потім прокинутись і знову зайти на чергування.

На фоні нашої розмови ззовні чується гупання. Земля трохи вібрує, і я, за характером звуку, розумію, що це «приходи» — щойно стемніло, бойовики «кинули» в бік морпіхів кілька 82-мм мін. Таке б дуже злякало цивільних, але на лінії фронту подібні хаотичні обстріли сприймають як невдалу провокацію — в такий спосіб бойовики викликають українських військових на вогонь у відповідь, щоб за нею розпізнати осідок морпіхів та вже прицільно влупити по наших позиціях.

1-20

— То шо, як думаєте, буде повномасштабне вторгнення чи ні? — розбиваючи тишу, звертаюся до матроса, схиленого над телефоном на нижніх нарах.

— Та хіба ж я знаю, — каже, не відриваючись від екрана, — я ж просто військовий. Хто б мені таке сказав?

— Ну, а за відчуттями?

— А за відчуттями треба кросівки на весну замовляти. Тут така жижа буде — офігієте. Одне сплошне багно, як у непораному хліві.

— Але ж до весни ще довго.

— Та чого. Вже, он, лютий. Поки туда-сюда — буде березень-квітень.

Станом на 2021 рік ЗСУ налічували 260 тисяч військових. Згідно з нещодавнім указом Президента Володимира Зеленського, чисельність війська мають збільшити ще на 100 тисяч осіб, що в сумі буде дорівнювати приблизно населенню Чернігова чи Полтави. Для порівняння, армія Великої Британії налічує зараз близько 188 тисяч військовослужбовців.

Хоч Україні в спадок дісталися часто несправна радянська зброя і техніка, за час війни силові структури отримали новітні розробки як власного, так і закордонного виробництва. Цьогоріч лише за останній тиждень січня США передали ЗСУ близько 500 тонн військової допомоги. Американські літаки Boeing 747, які ще прибуватимуть в Україну, доставили, зокрема, гранатомети M141 Bunker Defeat Munition і керовані ракети для ПТРК Javelin.

На відміну від простих бійців, ротний Дмитро  заводиться з півоберта, коли чує питання про можливий повномасштабний наступ. Він віддав армії років з десять життя, планує й надалі розвивати військову кар’єру і вважає паніку серед цивільних найперше проявом невпевненості у війську.

— Просто на гражданці, — емоційно говорить, — мають розуміти, що армія — не якесь там збіговисько. В нас вкладають ресурс і гроші, ми самі у себе вкладаємося. Гляньте на людей, техніку. Хоч би ті відео з навчань — сила ж!

І ППО у нас в порядку, що б там не казали. Навіть невелика військова частина має доступ до моніторингу кордону. Тоді звідки ця паніка?

1-1

Дмитро каже, що насправді оперує не тільки емоціями. Як офіцер, має доступ до розвідувальної інформації і, хоча всього розповісти не може, запевняє: «Хвилюватися наразі немає причин».

— Хай би що там писали медіа, — веде далі, — тієї кількості російських військових, яка зараз є поблизу кордону і навіть на навчаннях у Білорусі, недостатньо для повномасштабного наступу. Ми знаємо не лише цифри, а й назви російських підрозділів та їхню укомплектованість. Більшість техніки РФ — це радянський спадок. Незначний відсоток — так, нові розробки. Але все інше — таке, що не заведеться, не поїде і не зможе стріляти. То, знову ж, звідки паніка?

реклама

Інші матеріали по темі:

Коментарі  

 
+5 #1 Запустити бізнес 21.02.2022 17:19
На черкащині зовсім просто. Тут давно все запущене. А от налагодити бізнес, це не можливо. Тут давно все схвачено.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

bigmir)net TOP 100